Минуло вже більше 4 років від початку воєнних дій на сході України та введення "особливого періоду", який і донині не припинився. Та чи знають хоробрі захисники та звичайні громадяни України про прихованні додаткові соціальні та матеріальні гарантії, які передбачені їм чинним законодавством України.
Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.
Як ви зрозуміли мова піде про гарантії працівникам передбачені саме ст. 119 Кодексу законів про працю України (надалі – КЗпП України). Дана стаття передбачає право працівника на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали до моменту призову або вступу на військову службу під час особливого періоду.
Напевно всі військовослужбовці чули про введення в України «особливого періоду». Та чи всі військовослужбовці знають в деталях, що він означає? Думаю, що ні. А тому допоможу в цьому розібратись.
Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить в собі визначення «особливого періоду» та говорить, що це – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період ведений в дію з 17 березня 2014 року і до цього моменту не припинявся, такого висновку дійшов Верховний Суд (надалі - ВС) при вирішенні спорів між працівниками та роботодавцями щодо відмови останнього поновити їх на роботі та відшкодувати розмір заробітку за весь час вимушеного прогулу, а саме час перебування на військовій службі.
Такий висновок ВС є позитивним тому, що зробив можливим застосування ч. 3 та 4 статті 119 КЗпП України, згідно якої (в редакції чинній на сьогодні) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.
Частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язокі військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Як визначено ВС у постанові від 25.04.2018 № 205/1993/17-ц «особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав».
Згідно висновку ВС викладеного у постанові № 727/2187/16-ц від 14.02.2018 року «за загальними вимогами вказаних вище норм матеріального права гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поширюються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану».
Блог