Постанова ВГСУ від 17.02.2015 року у справі №912/2625/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 912/2625/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Полянського А.Г.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер"на постановувід 17.12.2014Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Кіровоградської області № 912/2625/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер"до відповідачів1. Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради 2. Кіровоградської міської радипростягнення 9570,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 28.10.2014 у справі №912/2625/14 (суддя Змеул О.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Широбокової Л.П., судді Орєшкіної Е.В., Пруднікова В.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер" (далі - позивач) до Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради (далі - відповідач-1) та Кіровоградської міської ради (далі - відповідач-2) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в загальній сумі 9570,00грн, нарахованих за прострочення виконання наказу Господарського суду Кіровоградської області №13/265 від 12.12.2002.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та вирішити справу по суті, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. 261 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 43, п. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає про безпідставність висновків господарських судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем позовної давності на звернення з цим позовом, оскільки, на його думку, зобов'язання боржника за наказом Господарського суду №13/265 від 12.12.2002 було повністю виконане лише 22.08.2011, отже саме з цієї дати виникло право на позов щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, адже, борг за наказом виплачений без нарахування цих сум. Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники сторін не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2015.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з посиланням на розгляд інших справ в Дніпропетровському апеляційному господарському суді, втім клопотання не підтверджене будь-якими доказами, які б свідчили про неможливість участі його представника в судовому засіданні касаційної інстанції, а, крім того, ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2015 явка представників сторін не визнавалась обов'язковою і сторони були попереджені, що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розглядові касаційної скарги, відтак, клопотання задоволенню не підлягає.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.12.2002 у справі №13/265 задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер" до Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради про стягнення 46893,00 грн за договором підряду № 9/15 від 05.02.2001. Стягнуто з відповідача на користь позивача 46210,00грн боргу, 683,00грн - 3% річних, 469,00грн держмита та 118,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання зазначеного рішення 12.12.2002 Господарським судом Кіровоградської області видано наказ №13/265, виконання якого здійснював Ленінський відділ ДВС Кіровоградського МУЮ.

У зв'язку зі сплатою Головним управлінням житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради залишку боргу в сумі 4540,05грн, Ленінським відділом ДВС Кіровоградського МУЮ винесено постанову від 08.08.2011 про закінчення виконавчого провадження.

Зазначаючи про те, що залишок боргу в сумі 4540,05грн отримано лише 22.08.2011, позивач на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради 9570,00 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на вищевказану суму боргу за період з 12.12.2002 по 22.08.2011, втім, як встановлено судами попередніх інстанцій, фактично розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивач здійснив по 21.06.2011.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем 16.10.2014 заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих по дату 21.06.2011, 08.08.2014, тобто після спливу позовної давності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо спливу позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 02.12.2002 у справі №13/265 стягнено з Головного управління житлово-комунального господарства Кіровоградської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер" 46210,00грн боргу, 683,00грн - 3% річних, 469,00грн держмита та 118,00грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що відповідно до умов договору підряду №9/15 від 05.02.2001 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Трансфер" (підрядчик) виконало за замовленням Головного управління житлово-комунального господарства (замовник) із його матеріалів роботи по ремонту покрівлі житлового будинку №11 у провулку Ковалівському в м. Кіровограді на суму 46210 грн. Факт виконання робіт підтверджується актом №1 приймання підрядних робіт за червень 2001 року (форма КБ-2а), підписаним представниками та скріпленим печатками обох сторін без зауважень.

При цьому, розділом 5 зазначеного договору визначено, що розрахунок за виконані роботи замовник повинен був здійснити після підписання акту здачі протягом 10 днів шляхом безготівкового перерахування коштів.

Отже, договором підряду було визначено строк виконання замовником зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Нормою ст. 261 ЦК України встановлено правило про початок перебігу позовної давності, зокрема, відповідно до ч. 5 цієї норми за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем як замовником свого обов'язку з оплати виконаних робіт протягом 10 днів після підписання сторонами акту здачі робіт за червень 2001 року, у позивача виникло право на позов після закінчення 10-денного строку, отже саме з цієї дати розпочався перебіг загальної позовної давності тривалістю у три роки, в межах якого позивач міг звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права.

Причому, загальний строк тривалістю в три роки поширюється на стягнення як основної заборгованості, так і додатково нарахованих на цю заборгованість сум інфляційних втрат та процентів річних, оскільки за змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦК України ці додаткові суми сплачуються боржником на вимогу кредитора разом з боргом, тобто фактично є його складовою.

За приписами пунктів 5.2, 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (зі змінами і доповненнями) якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги. Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).