ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/1202/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С.Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі за позовом комунального закладу освіти "Дніпропетровського ліцею інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті" до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності третя особа Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області про скасування рішення,-
в с т а н о в и л а :
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2010 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року позов комунального закладу освіти "Дніпропетровського ліцею інформаційних технологій при Дніпропетровському національному університеті" задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №231/02 від 16 березня 2007 року в частині накладення та стягнення штрафної санкції у розмірі 23240, 41 грн.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, Виконавчою дирекцією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати було проведено планову перевірку правильності нарахування страхових внесків до Фонду із виплат педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років і допомоги на оздоровлення зі 1997-2002рр., за результатами якої складено акт №71 від 03.03.2007р.
У ході перевірки було встановлено, що позивач у перевіряємому періоді не нараховував страхові внески на виплати, передбачені ст.57 Закону України «Про освіту» педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, фактична виплата яких не здійснювалась протягом 1997-2002рр. у зв'язку з відсутністю належного фінансування, що є порушенням ч. 1 ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» у зв'язку з заниженням страхових тарифів.
На підставі вказаного акту перевірки Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було прийнято рішення №231/02 від 16.03.2007р. про застосування та зарахування до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відображення у звіті сум фінансових (штрафних) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яким були донараховані страхові внески на суму 858,37грн. та накладено штраф в розмірі 23240,41грн.
Задовольняючи позов та скасовуючи спірне рішення відповідача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним, оскільки у діях позивача відсутня вина щодо неповного нарахування та несвоєчасної сплати страхових внесків, оскільки він діяв у межах наданих йому роз'яснень (спільний лист Міністерства освіти та науки України та Міністерства фінансів України від 30 листопада 2005 року № 1/9-681, № 31-17000-02-5/258000).
Колегія суддів вважає помилковими такі висновки судів попередніх інстанцій та вбачає за доцільне зазначити про таке.
Так, відповідно до статті 22 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом №1994-IV заборгованість із виплат педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту», які за змістом статті 21 Закону № 2240-ІІІ є базою нарахування страхових внесків, визнана кредиторською заборгованістю Державного бюджету України.
Механізм погашення такої заборгованості визначено Порядком погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року №934 (далі - Порядок), згідно з пунктом 4 якого відрахування, передбачені законодавством, з виплат науково-педагогічним працівникам здійснюються в установленому порядку.
Порядок і строки сплати страхових внесків на час виникнення спірних відносин були встановлені статтею 23 Закону № 2240-ІІІ.
Відповідно до частини другої статті 27 цього Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.
За правилами статті 30 Закону № 2240-ІІІ страхувальник-роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків. У разі несвоєчасної сплати страхових внесків страхувальником або неповної їх сплати страхувальник сплачує суму донарахованих контролюючим органом страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню.
За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду зі страхувальника у безспірному порядку.
Пункт 3-2 Порядку, відповідно до якого страхові внески на виплати науково-педагогічним працівникам не нараховуються, набрав чинності лише з 2 червня 2006 року.
Таким чином, на час проведення відповідачем виплат науково-педагогічним працівникам, норми Закону № 2240-ІІІ, як і жоден нормативно-правовий акт, не містили положень, які б звільняли страхувальника від обов'язку нарахування та сплати страхових внесків з таких виплат чи відповідальності за неповноту їх сплати. Підстав стверджувати про відсутність правопорушення у сфері господарювання, яке полягає в несплаті страхових внесків, немає.
Спільний лист, роз'ясненнями якого керувався позивач при здійсненні таких виплат, не має нормативно-правового характеру, тому не міг застосовуватися навчальним закладом при нарахуванні і сплаті страхових внесків.
Отже, висновок судів про неправомірність застосування до навчального закладу штрафних (фінансових) санкцій за несплату страхових внесків ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Сервіси для юристів