Ухвала КЦС ВП від 09.04.2020 року у справі №635/1838/18

Постанова

Іменем України

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 635/1838/18

провадження № 61-5129св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2,

відповідач - Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України,

треті особи: орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківської області, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

20 вересня 2019 року у складі судді Грищенко І. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О.

В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, звернулася до суду із позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, треті особи: орган опіки та піклування Пісочинської селищної ради Харківської області,

ОСОБА_3, про скасування рішення житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зняття з квартирного обліку та зобов'язання вчинення певних дій.

Позов мотивовано тим, що позивачка є пенсіонером за вислугою років військової служби в Державній прикордонній службі України з 01 січня 2011 року. Під час проходження військової служби у різних регіонах України перебувала на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у різних органах прикордонного відомства за місцем служби, як самостійно, так і у складі сім'ї, після укладення шлюбу 02 листопада 2001 року із ОСОБА_3, який є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України. У жовтні 2011 року ОСОБА_3 було переведено для подальшого проходження військової служби до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, де його в складі сім'ї 3 особи (він, дружина - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2,2006 року народження) було зараховано на квартирний облік із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку із 17 травня 1999 року. У жовтні 2015 року Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 на складі сім'ї 3 особи (він, дружина - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_2) розподілено службове житло за адресою:

АДРЕСА_1, без зняття із квартирного обліку. У травні 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано за рішенням суду. В подальшому колишній чоловік ОСОБА_3 у вересні 2017 року вибув для подальшого проходження військової служби до іншого регіону України. На неодноразові звернення до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо розподілу облікової житлової справи колишнього подружжя та клопотання про залишення перебування ОСОБА_1, як колишнього військовослужбовця з вислугою понад 20 років та пенсіонера за вислугою років Державної прикордонної служби України, вона отримала відмову, повідомлено про зняття її, як члена родини ОСОБА_3, протоколом № 5 від 05 вересня 2017 року житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону із квартирного обліку у зв'язку із вибуттям ОСОБА_3 для подальшого проходження військової служби до військової частини 1469 міста Одеса.

Позивач вважала рішення Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, оформлене протоколом житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону № 5 від 05 вересня 2017 року, про зняття її та її неповнолітнього сина ОСОБА_2 з квартирного обліку протиправним.

ОСОБА_1 просила скасувати пункт 5 протоколу від 5 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення зняття її з квартирного обліку; зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, в особі житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону, поставити (відновити) її зі складом сім'ї: ОСОБА_2,2006 року народження, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з

17 травня 1999 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано пункт 5 протоколу від 05 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку.

Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України, в особі житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону, поставити (відновити) ОСОБА_1 зі складом сім'ї: ОСОБА_2,2006 року народження, на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, із збереженням попереднього часу перебування на обліку з 17 травня 1999 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для скасування пункту 5 протоколу від 05 вересня 2017 року засідання житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині рішення про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку. Відмова відповідача розділити облікову житлову справу колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із залишенням перебувати на квартирному обліку у відповідача ОСОБА_1 як колишнього військовослужбовця Державної прикордонної служби України із малолітнім сином ОСОБА_2,2006 року народження, - є безпідставною та протиправною. Тому позивачку слід залишити на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, з огляду її звільнення у запас у зв'язку із звільненням з військової служби за віком, наявністю у неї більше 20 років календарної вислуги, перебування на квартирному обліку під час проходження військової служби та після звільнення із неї за місцем проходження служби одного із подружжя та не втратою самостійного права після розлучення на забезпечення державою житлом, як колишнього військовослужбовця.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишено без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 вересня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 березня 2020 року Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України через засоби поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та посилається на пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Вважає, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме: частини 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; пункту 30 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР від 11 грудня 1984 року № 470; пункту 29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081; пунктів 1.7,3.9 Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України від 20 грудня 2007 року №
1040.

Доводи інших учасників справи

09 червня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду

м. Харкова від 20 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дзержинського районного суду міста Харкова.

02 вересня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 в період із 29 грудня 1990 року по 01 листопада 2011 року проходила військову службу за контрактом в Прикордонних військах України та Державній прикордонній службі України.

Позивачка є пенсіонером Державної прикордонної служби України за вислугою років.

З 1992 року ОСОБА_1 знаходилася на квартирному обліку.

02 листопада 2011 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_3, який самостійно знаходився на квартирному обліку з 1999 року за місцем служби у місті Мостиська Львівської області.

Дві окремі квартирні справи подружжя були об'єднані в одну зі складом родини 3 особи: ОСОБА_1, ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_2.

У 2010 році ОСОБА_3 отримав службове житло за адресою: АДРЕСА_2.

У жовтні 2011 році ОСОБА_3 був переведений для продовження служби в місто Харків - Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України.

В подальшому ОСОБА_3 на родину з трьох осіб отримав службове житло за місцем проходження служби за адресою:

АДРЕСА_1.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 травня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявою про розділ житлової справи та просила зарахувати її окремо з сином на квартирний облік по Харківському прикордонному гарнізону.

Рішенням житлової комісії Харківського прикордонного гарнізону від 05 вересня 2017 року позивачці було відмовлено у задоволенні її заяви та роз'яснено, що оскільки вона не є військовослужбовцем та не є членом сім'ї військовослужбовця Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України чи інших військових частин Харківського прикордонного гарнізону, тому не має права на зарахування на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з абзацом 1 Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами; порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайм (найм) жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

На виконання приписів вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Відповідно до пункту 24 цього Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Пунктом 9 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Аналогічні приписи закріплені й в пункті 29 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Пунктом 30 вищевказаного Порядку передбачено, що військовослужбовці знімаються з обліку у разі: поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому, вказаний пункт Порядку не містить вичерпних підстав для зняття військовослужбовця з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, оскільки передбачає можливість зняття особи з обліку й в інших передбачених законодавством випадках.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та члени їх сімей мають право на отримання житла, а отже і на залишення на обліку до отримання ними житла, в тому числі і у разі звільнення в запас чи відставку, крім випадків, передбачених пунктом 30 Порядку.

Пунктом 3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Пунктом 1 частини 2 статті 40 ЖК УРСР визначено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачка звільнена у запас у зв'язку із звільненням з військової служби за віком, має більше 20 років календарної вислуги, перебувала на квартирному обліку під час проходження військової служби, після звільнення за місцем проходження служби одного із подружжя та не втратила самостійного права після розлучення на забезпечення державою житлом як колишнього військовослужбовця.

Подібні висновки щодо наявності права перебування на квартирному обліку викладено у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 683/2199/18 (провадження № 61-17451св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 6783/2197/18 (провадження № 61-14634св19) та від 19 травня 2020 року у справі № 683/2198/18 (провадження № 61-14222св19).

Внаслідок відмови відповідача, позивач фактично позбавлена можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України", яке набуло статусу остаточного

02 березня 2011 року, визнано, що в цій справі мало місце порушення прав заявників, гарантованих статтею 8 Конвенції. Зокрема Європейський суд з прав людини констатував, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло. Пунктом 51 вказаного Рішення встановлено, що з огляду на ненадання державними органами належного обґрунтування для відхилення доводів заявників.. Суд вважає, що заявників було позбавлено адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло".

Таким чином, відмова відповідача, - є позбавленням адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо права на житло.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська