Постанова
Іменем України
30 січня 2018 року
м. Київ
справа № 304/530/15-ц
провадження № 61-191 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
третя особа - ОСОБА_7,
третя особа - ОСОБА_8,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Перечинського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2016 року у складі судді Шешені М. О. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 22 червня 2016 року у складі суддів: Боднар О. В., Мацунича М. В., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що при укладенні кредитного договору йому, як споживачу банківських послуг, банком у письмовій формі не було надано інформації про умови кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування; вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб: страховиків, оцінювачів, реєстраторів тощо). Унаслідок укладення кредитного договору виник дисбаланс прав та зобов'язань між банком та споживачем банківських послуг.
Банк не перерахував позивачу кредитні кошти в порядку, передбаченому пунктом 6.1 кредитного договору. Перед укладенням договорів іпотеки не було отримано нотаріальної згоди другого із подружжя відповідно до статті 278 ЦК України та частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку», оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, була набута за період перебування у шлюбі.
Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив на підставі статті 215 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визнати недійсними, укладені між ним та відповідачем, кредитний договір та договір іпотеки від 27 грудня 2007 року, кредитний договір та договір іпотеки від 15 вересня 2008 року.
Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2016 року у позові відмовлено.
Сервіси для юристів