Ухвала КЦС ВП від 19.03.2019 року у справі №760/16979/15-ц

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/16979/15-ц

провадження № 61-4848св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду

від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2

про поділ спільного сумісного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 27 вересня 1984 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року розірвано.

Під час перебування у шлюбі вони набули у власність рухоме та нерухоме майно, право власності на яке оформлене за відповідачем.

Посилаючись на те, що сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

виділити у власність їй:

- квартиру АДРЕСА_1, вартістю 495 700,00 грн, яка придбана відповідачем 19 травня 2000 року,

виділити у власність відповідачеві:

- земельну ділянку площею 0,1915 га, кадастровий номер 7422286000:01:001:0674, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_2, вартістю 200 000,00 грн;

- земельну ділянку площею 0,0965 га, кадастровий номер 7422286000:01:001:0675, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Покошицької сільської ради Коропського району Чернігівської області, вартістю 80 000,00 грн;

- автомобіль марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 300 000,00 грн, право власності на який зареєстровано за відповідачем 23 січня 2013 року;

- об'єкт незавершеного будівництва (будинок), розташований по АДРЕСА_2, вартістю 513 000,00 грн, зведений у 1998 році, готовність 94,8 %,

стягнути з відповідача грошову компенсацію частки майна у праві спільної сумісної власності, у розмірі 597 300,00 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання чоловіка та дружини.

Зустрічні позовні вимоги мотивував тим, що з 27 вересня 1984 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1.

З листопада 2012 року вони припинили проживати однією сім'єю та вести спільне господарство, з цього часу він проживає однією сім'єю без реєстрації шлюбі з іншою жінкою, а тому все майно, набуте ним після листопада 2012 року, є його особистою приватною власністю.

Житловий будинок у АДРЕСА_2 збудований на земельній ділянці, яка ним приватизована, а тому також є його власністю, право власності на будинок не зареєстровано.

Посилаючись на наведене, просив встановити факт окремого проживання, припинення сімейних відносин та ведення окремого господарства ним та ОСОБА_1 з 01 листопада 2012 року.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 29 березня 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту окремого проживання передано за підсудністю до Коропського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою Коропського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації частки у праві спільної сумісної власності на майно в розмірі 597 300,00 грн, закрито провадження у справі в частині зазначених позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коропського районного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 у власність квартиру АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_2 у власність:

- автомобіль марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1;

- об'єкт незавершеного будівництва, розташований по АДРЕСА_2.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуто сторонами у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, у зв'язку з чим відповідно до статей 22, 28, 86, 128 Цивільного кодексу Української РСР, статті 16 Закону України "Про власність" та статей 368, 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), зазначене майно підлягає поділу між ними у рівних частках. Відповідач не довів, що квартира, об'єкт незавершеного будівництва (будинок) та транспортний засіб були придбані ним за особисті кошти. Виділяючи у власність позивачці квартиру, а відповідачеві об'єкт незавершеного будівництва та автомобіль, суд першої інстанції урахував вартість майна, визначену у звітах Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧІРІКОВ КОНСАЛТ" (далі - ТОВ "ЧІРІКОВ КОНСАЛТ") від 20 жовтня 2016 року, а також порядок користування зазначеним майном. Додатково зазначив, що незавершений будівництвом житловий будинок фактично експлуатується відповідачем за призначенням, але не приймається до експлуатації та не оформляється право власності на зазначене майно з вини відповідача, а позивач позбавлена можливості вчинити такі дії.

Спірні земельні ділянки набуті у власність ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації, а тому вони згідно зі статтею 57 СК України є його особистою приватною власністю.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не надав належних доказів на підтвердження факту припинення сімейних відносин між ним та ОСОБА_1 у період з листопада 2012 року.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 у власність:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_2,

- 3/8 частин автомобіля марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Виділено ОСОБА_2 у власність:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1;

- 1/2 частину об'єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_2,

- 5/8 частин автомобіля марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на:

- квартиру АДРЕСА_1;

- об'єкт незавершеного будівництва по АДРЕСА_2;

- автомобіль марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Змінено підстави відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони не досягли згоди щодо вартості майна, набутого у шлюбі та відмовилися від проведення судової експертизи для встановлення дійсної його вартості на час його поділу, суд виходячи з рівності часток подружжя у спільній власності подружжя, дійшов висновку про його поділ у рівних частках, по 1/2 за кожним.

Вирішуючи питання про поділ транспортного засобу, суд апеляційної інстанції зазначив, що у подружжя крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти за кредитним договором від 21 лютого 2013 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Креді Агріколь банк" (далі - ПАТ "Креді Агріколь банк") і ОСОБА_2 за які був придбаний спірний автомобіль, виникає і зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. У судовому засіданні ОСОБА_3 визнала, що з червня 2015 року сторони припинили проживати однією сім'єю та вести спільне господарство. У період із червня 2015 року по березень 2016 року ОСОБА_2 сплатив у рахунок погашення кредиту кошти в розмірі

44 111,00 грн, що становить 3/8 вартості автомобіля (вартість автомобіля на момент придбання 193 000,00 грн - 44 111,00 грн = 148 889,00 грн), з урахування чого його частка у спірному майні становить 5/8, а частка ОСОБА_1-3/8.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що нормами СК України передбачено встановлення в судовому порядку не факту окремого проживання за минулий період, а встановлення режиму окремого проживання, правові наслідки якого, в тому числі і щодо придбаного в цей період майна, поширюються на майбутній період (статті 119, 120 СК України).

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона просила скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Коропського районного суду Чернігівської області від 11 жовтня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що вона надала до суду першої інстанції звіти про вартість спірної квартири (495 700,00 грн) та об'єкта незавершеного будівництва (513 000,00 грн), які суд першої інстанції визнав належними та допустимими доказами. Справа розглядалася судом з 2015 року, а тому у разі незгоди з вартістю спірного нерухомого майна, відповідач мав можливість подати свої докази, або заявити клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, чого він зробив. До того ж, ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 березня 2016 року призначено будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої ставилося питання щодо визначення вартості спірного нерухомого майна, яка не була проведена у зв'язку з не виконанням відповідачем клопотання експерта про доступ до об'єкта дослідження. Зважаючи на те, що вартість майна, що виділялася відповідачеві була більшою, і вона добровільно відмовилася від стягнення з нього грошової компенсації, суд першої інстанції з урахуванням встановленого порядку користування спірним нерухомим майном (вона проживає у спірній квартирі у м.

Києві, відповідач з новою сім'єю у житловому будинку в с. Покошичі Коропського району Чернігівської області), здійснив справедливий його поділ.

Натомість суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини 3 статті 367 ЦПК України, за відсутності виняткових обставин на підтвердження не надання ОСОБА_2 доказів до суду першої інстанції з причин об'єктивно не залежних від нього, прийняв та надав оцінку приєднаним до апеляційної скарги звітам про оцінку вартості квартири та об'єкта незавершеного будівництва, що є істотним порушенням норм ЦПК України щодо порядку та строків подання доказів, внаслідок чого дійшов необгрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно підлягає поділу в рівних частках, оскільки сторони не дійшли згоди щодо його вартості, не урахувавши, що спірне нерухоме майно є неподільним, а тому спільне користування ним є неможливим, що не тільки не вирішує спір, а й прирікає сторони на подальшу судову тяганину. У цьому контексті також зазначала, що суд апеляційної інстанції не урахував, що спірним автомобілем користується виключно відповідач, вона не має доступу до автомобіля та водійських прав, що з урахуванням її віку (74 роки) робить неможливим користування автомобілем.

У квітні 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив, мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою. Вважав, що суд першої інстанції ухвалив рішення, не з'ясувавши фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, визнав встановленою вартість, яка зазначена у підроблених звітах, чим порушив принцип рівності часток кожного з подружжя. З'ясувавши, що вартість квартири та об'єкта незавершеного будівництва, визначена у наданих позивачем та відповідачем звітах істотно відрізняється, суд апеляційної інстанції, ухвалив справедливе рішення про визнання за кожним із колишнього подружжя права власності на 1/2 частку спірного майна.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

03 квітня 2019 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

19 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги. 06 жовтня 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли дві заяви про розгляд касаційної скарги. Вказувала на те, що заяву про відмову від касаційної скарги, вона подала під психологічним тиском подружжя ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у поділі земельних ділянок не оскаржувалося, тому у цій частині судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 27 вересня 1984 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який рішенням Солом'янського районного суду міста Києва

від 20 жовтня 2016 року розірвано.

Під час перебування у шлюбі позивачка та відповідач на земельній ділянці площею 0,25 га, яка була виділена ОСОБА_2 на підставі рішення Покошицької сільської ради Коропського району Чернігівської області

від 20 серпня 1992 року під забудову, побудували житловий будинок загальною площею 130,0 кв. м по АДРЕСА_3, зведення якого закінчено та який експлуатується за своїм функціональним призначенням.

Згідно з даними Покошицької сільської ради власником житлового будинку по АДРЕСА_2, збудованого у 1998 році, є ОСОБА_2.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 грудня 2017 року, проведеної на підставі ухвали Коропського районного суду Чернігівської області від 27 липня 2017 року, станом на момент проведення огляду об'єкту дослідження будівельна готовність житлового будинку по АДРЕСА_2 у відсотковому відношенні становить 94,8 %. У висновку зазначено, що згідно з вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва можливо завершити будівництво об'єкту незавершеного будівництва шляхом проведення комплексу будівельних робіт по оздобленню конструктивних елементів житлового будинку.

19 травня 2000 року на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно зі звітом про незалежну оцінку від 20 жовтня 2016 року, виконаного на замовлення ОСОБА_1, вартість зазначеної квартири становить

495 700,00 грн, а вартість незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2 - 513 000,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку від 23 жовтня 2018 року, приєднаного відповідачем до апеляційної скарги, вартість квартири АДРЕСА_1 становить 3 088 793,00 грн, вартість незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_2 складає 108
715,00 грн.

23 січня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Кий Авто Холдинг" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу автомобіля марки "Renaut DUSTER", 2013 року випуску, вартістю НОМЕР_1, за 193 000,00 грн.

Зазначений транспортний засіб придбаний частково за кредитні кошти, отримані ОСОБА_2 за кредитним договором від 21 лютого 2013 року, укладеним між ним та ПАТ "Креді Агріколь банк", відповідно до умов якого банк надав позичальнику кошти в сумі 169 660,51 грн строком до 20 лютого 2016 року на придбання автомобіля марки "Renaut DUSTER", 2013 року випуску.

Станом на 14 березня 2016 року кредит погашений у повному обсязі.

Судами установлено, що з червня 2015 року сторони припинили проживати однією сім'єю та вести спільне господарство, з цього часу відповідач самостійно за особисті кошти погашав заборгованість за кредитним договором. Всього за період з червня 2015 року по березень 2016 року ОСОБА_2 сплатив у рахунок погашення кредиту 44 111,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Спірна квартира АДРЕСА_1, а також об'єкт незавершеного будівництва - житловий в по АДРЕСА_2 були набуті сторонами до

01 січня 2004 року, а тому суд першої інстанції правильно зазначив, що при поділі зазначеного майна підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР, 1963 року, Закон України "Про власність", 1991 року (втратив чинність з

20 червня 2007 року) та Кодексу про шлюб та сім'ю України (КпШС України), а щодо поділу автомобіля марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 норми Сімейного Кодексу України (далі СК України) та Цивільного Кодексу України (ЦК України).

Згідно зі статтею 22 КпШС України, якій кореспондує стаття 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (частина перша статті 28 КпШС України, якій кореспондує частина 1 статті 70 СК України).

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

За час спільного проживання сторін у зареєстрованому шлюбі ними набуто у власність квартиру АДРЕСА_4, а також зведено об'єкт незавершеного будівництва - будинок по АДРЕСА_2, який відповідно до висновку експертизи від 14 грудня 2017 року має будівельну готовність 94,8 з%, у якому проживає та ним користується ОСОБА_2.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Вирішуючи спір про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й ураховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному із подружжя окремих видів (об'єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсацію при перевищення вартості частки, що підлягає виділу іншому із подружжя тощо.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 , 2 статті 10 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Частинами 1 , 2 статті 10 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_4, а за відповідачем - право власності на автомобіль марки "Renaut DUSTER" та незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_2, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що такий поділ якнайкраще відповідатиме інтересам сторін, оскільки вона фактично проживає у квартирі, а колишній чоловік у житловому будинку з новою сім'єю; автомобіль перебуває виключно у його користуванні. З урахуванням визначеного сторонами порядку користування об'єктами нерухомого майна, відмовилася від вимог про стягнення з відповідача грошової компенсації за перевищення вартості його частки у спільній сумісній власності.

На підтвердження вартості квартири та незавершеного будівництвом будинку позивач надала звіти про незалежну оцінку від 20 жовтня 2016 року, складені ТОВ "ЧІРІКОВ КОНСАЛТ", згідно з якими вартість квартири становить

495 700,00 грн, а вартість незавершеного будівництвом будинку - 513 000,00 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля марки "Renaut DUSTER", укладеного 23 жовтня 2013 року між ТОВ "Кий Авто Холдинг" та ОСОБА_2, вартість автомобіля становить 193 000,00 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 15 березня 2016 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експертам поставлено питання: 1. чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити незавершений будівництвом будинок, розташований по АДРЕСА_2, відповідно до часток співвласників по Ѕ надати варіанти поділу; 2. яка ринкова вартість незавершеного будівництвом будинку, розташованого по АДРЕСА_2

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року витребувано у ОСОБА_2 проектно-кошторисну документацію на будівництво житлового будинку, якщо така складалась (у разі відсутності надати перелік робіт, які виконувалися, об'єми, їх кількість, технічні показники застосованих матеріалів (розміри, клас, марка, тощо) та відомості про їх виробника); відомості про спосіб виконання робіт з будівництва об'єкту: на договірних засадах (надати договірну документацію) або господарським способом; у разі виконання робіт на договірних засадах надати виконавчу документацію: акти виконаних робіт, акти на приховані роботи, журнали виконання робіт, документацію (договори, акти приймання - передачі, чеки та накладні на всі матеріали, тощо) з підтвердженням придбання матеріалів та виробів, використання будівельної техніки, тощо; разі виконання робіт господарчим способом надати чеки, накладні та інші підтверджуючі документа на всі матеріали, які використовувалися при будівництві.

Однак судова будівельно-технічна експертиза не була проведена у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не забезпечив вільний доступ до об'єкта дослідження.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

За змістом вимог частин 3 , 4 статті 83 ЦПК України, відповідач повинен подати докази разом з поданням відзивом на позовну заяву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано, причини, з яких не може бути подано доказ у зазначений строк, докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, який тривав понад 3 роки (з серпня 2015 року до жовтня 2018 року), відповідач не надав жодного доказу на підтвердження вартості спірних об'єктів, заперечуючи право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на спірне майно, посилаючись на те, що воно є його особистою приватною власністю.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина 1 статті 126 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

За змістом статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 1 ЦПК України).

Принципи змагальності сторін та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом є складовими основних засад цивільного судочинства. Зокрема принцип змагальності сторін покладає на кожну із них обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд лише сприяє їм у реалізації процесуальних прав.

Принцип диспозитивності полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 1 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 1 ЦПК України випадках. Збирання доказів не є обов'язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен ураховувати як вимоги статті 83 ЦПК України щодо строків подання доказів, так і вимоги частини 1 статті 44 ЦПК щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, а також виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, ухвалене 11 жовтня

2018 року, ОСОБА_2 посилався на неналежність наданих ОСОБА_1 доказів щодо вартості квартири та незавершеного будівництвом будинку, приєднав до апеляційної скарги звіт від 23 жовтня 2018 року щодо вартості зазначеного майна, об'єктивних (поважних) причин, які перешкоджали йому подати суду першої інстанції зазначені докази раніше, не вказав.

Апеляційний суд не мотивував свій висновок про прийняття та дослідження ним наданих відповідачем нових доказів щодо вартості квартири та незавершеного будівництвом будинку.

Порушення апеляційним судом вимог статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи, відсутність наведених у оскаржуваному рішенні доводів, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, мотивів неприйняття наданих позивачем доказів, чи їх відхилення як недопустимих чи недостовірних, дає Верховному Суду зробити висновок, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обгрунтоване рішення суду першої інстанції, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (квартири, автомобіля та незавершеного будівництвом будинку) підлягає скасуванню, із залишенням у цій частині в силі рішення Коропського районного суду Чернігівської області

від 11 жовтня 2018 року.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи звільняються від сплати судового збору лише у разі, якщо вони є позивачами у справі.

Ураховуючи, що ОСОБА_2 є відповідачем за первісним позовом

ОСОБА_1, а отже не звільнений від сплати судового збору, з нього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5
481,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (квартири АДРЕСА_1, автомобіля марки "Renault Duster" 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, об'єкта незавершеного будівництва по АДРЕСА_2) скасувати, рішення Коропського районного суду Чернігівської області

від 11 жовтня 2018 року у цій частині залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 5 481,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко