Ухвала КЦС ВП від 02.02.2021 року у справі №473/2473/20

Постанова

Іменем України

14 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 473/2473/20

провадження № 61-38св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В.

М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Вознесенська міська рада, виконавчий комітет Вознесенської міської ради, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Тітух Ігорем Борисовичем, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Старжинської О. Є., постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вознесенської міської ради, виконавчого комітету Вознесенської міської ради, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на житло, рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що приватизація квартири АДРЕСА_1, співвласником якої вона є, у 2004 році проведена з порушенням законодавства про приватизацію житла.

Позивачка зазначала, що заяву на приватизацію квартири вона не підписувала, згоду на приватизацію житла не надавала. На час приватизації вона в приватизованій квартирі не проживала, зареєстрована в ній не була, оскільки була зареєстрована в гуртожитку за місцем навчання в м. Миколаєві на вул.

Нікольській, 22а.

Вважає, що вказане порушує її права у самостійному набутті житла в користування, а в подальшому - приватизації іншого житла, яке може бути отримано її чоловіком військовослужбовцем з урахуванням усіх членів сім'ї.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації Вознесенської міської ради за № 3183 від 09 серпня 2004 року в частині приватизації ОСОБА_1 ј частки квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 09 серпня 2004 року в частині права власності ОСОБА_1 на ј частку квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним рішення про реєстрацію права власності від 02 вересня 2005 року комунальним підприємством Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації в частині права на власність ј частки квартири за ОСОБА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щоприймаючи участь у приватизації квартири, позивачкою було законно реалізоване право на це житло. Оскільки, позивачка не довела належними та допустимими доказами, що на час приватизації житлового приміщення не мала права користування приватизованою квартирою та не давала згоду на отримання житла у власність, відсутні підстави для задоволення позву.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тітуха І. Б. подала апеляційну скаргу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року рішення місцевого судузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Тітуха І. Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу виконавчий комітет Вознесенської міської ради просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

09 березня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 грудня 1994 року громадянину ОСОБА_3 виданий ордер № 0550307 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю у складі 6 осіб: ОСОБА_3, його дружини - ОСОБА_2, дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1; тещі - ОСОБА_7

06 серпня 2004 року ОСОБА_3 звернувся до органу приватизації Вознесенської міської ради із заявою про передачу у власність зазначеної квартири, яку він займає з членами сім'ї, в рівних частках кожному. Заяву підписали наймач ОСОБА_3 та повнолітні члени його сім'ї, зокрема й ОСОБА_1 (позивачка у справі).

До цієї заяви була додана довідка, складена паспортистом КП "Жилсервіс", про склад сім'ї, де серед інших зазначалась позивачка ОСОБА_1, яка була зареєстрована в зазначеній квартирі з 07 грудня 1999 року.

Реєстрації місця проживання (ОСОБА_1) ОСОБА_1 в зазначеній квартирі підтверджується даними будинкової книги, що заведена за вказаною адресою. Також зазначено, що 12 грудня 2000 року ОСОБА_1 знята з реєстрації у цій квартирі.

Відповідно до довідки, виданої Миколаївським державним університетом ім. В. О.

Сухомлинського, ОСОБА_1 була зареєстрована у гуртожитку АДРЕСА_3 з 22 грудня 2000 року по 04 листопада 2004 року у зв'язку з навчанням.

На підставі розпорядження органу приватизації Вознесенської міської ради від 09 серпня 2004 року № 3183 видано свідоцтво про право власності на житло, яке безоплатно передано у спільну сумісну власність ОСОБА_3 та членам його сім'ї, зокрема позивачці.

14 серпня 2004 року ОСОБА_1 у зв'язку з реєстрацієй шлюбу змінила прізвище на "ОСОБА_1".

На підставі вказаного розпорядження органу приватизації 02 вересня 2005 року зареєстровано право спільної часткової власності громадян ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_1 - по ј частки за кожним.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною 3 статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - ~law17~).

Відповідно до ~law18~ (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін. ) державного житлового фонду на користь громадян України.

До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (~law19~).

Згідно з абзацом 2 ~law20~ приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю.

~law21~ визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Установлено, що ОСОБА_3 звернувся до органу приватизації із заявою про передачу у власність квартири, яку він займає з членами сім'ї, в рівних частках кожному.

Заяву підписали наймач ОСОБА_3 та всі повнолітні члени його сім'ї, зокрема й позивачка у справі ОСОБА_1

У справі відсутні будь-які відомості про те, що підпис у вказаній заяві виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.

Разом із тим, доведення обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, є обов'язком саме позивача.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 року, яке було чинним на момент приватизації спірного житлового приміщення, затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, (далі - Положення) яке складене відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду, яким визначено порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та перелік документів, що надаються при передачі державного житла у власність.

Зокрема, пунктами 20,21 Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У відповідності до частини 1 статті 71, пункту 2 частини 3 статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Отже, законом визначено, що передача у спільну власність квартир, котрі підлягають приватизації, здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають у цій квартирі. При ~law22~одавець не пов'язує таке проживання з обов'язковим перебуванням на реєстраційному обліку і не встановлює заборони приватизувати помешкання особою, яка зареєстрована за іншою адресою. Допускається приватизація особами, які тимчасово відсутні у квартирі, яка є об'єктом приватизації, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

До заяви про передачу у власність квартири, поданої ОСОБА_3 до органу приватизації, була додана довідка, складена паспортистом КП "Жилсервіс", про склад сім'ї, де серед інших зазначалась позивачка ОСОБА_1, яка була зареєстрована в зазначеній квартирі з 07 грудня 1999 року.

Реєстрації місця проживання (ОСОБА_1) ОСОБА_1 в зазначеній квартирі підтверджується даними будинкової книги, що заведена за вказаною адресою. Також зазначено, що 12 грудня 2000 року ОСОБА_1 знята з реєстрації у цій квартирі.

Судами встановлено, що позивачка була знята з реєстрації у квартирі у зв'язку з навчанням.

Так, відповідно до довідки, виданої Миколаївським державним університетом ім.

В. О. Сухомлинського, ОСОБА_1 була зареєстрована у гуртожитку АДРЕСА_3 з 22 грудня 2000 року по 04 листопада 2004 року саме у зв'язку із навчанням.

При таких обставинах Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що сам по собі факт реєстрації ОСОБА_1 за іншою адресою не може бути підставою для задоволення позову, оскільки згідно законодавства, чинного час існування спірних правовідносин, право на приватизацію житла мали особи, які проживають у квартирі, що передається у власність, та особи, за якими зберігається право на житло.

Отже, дослідивши наявні докази, встановивши, що на момент здійснення приватизації квартири позивачка, яка мала право на приватизацію житла, висловила своє волевиявлення на приватизацію частки нерухомого майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність розпорядження органу приватизації Вознесенської міської ради за № 3183 від 09 серпня 2004 року в частині приватизації ОСОБА_1 ј частки квартири АДРЕСА_1, на підставі якого зареєстровано право спільної часткової власності позивачки на ј частку вказаної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що приватизація указаного житлового приміщення відбулася із порушенням вимог житлового законодавства є безпідставними та бездоказовими.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Тітух Ігорем Борисовичем, залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року, постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун