Ухвала КЦС ВП від 26.05.2019 року у справі №539/3475/18

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 539/3475/18

провадження № 61-9463св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Садового Віктора Володимировича на постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року у складі колегії суддів:

Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство "Страхове товариство "Іллічівське" (далі - ПрАТ "СТ "Іллічівське"), про відшкодування моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), посилаючись на те, що 02 липня 2016 року близько 14 години на перехресті вулиці Старо-Троїцької та проспекту Володимирського в місті Лубни Полтавської області ОСОБА_4, здійснюючи перевезення пасажирів автобусом "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1, за маршрутом № 2 "Василенкове поле - Терни", при виконанні маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням. В результаті ДТП він отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2018 рокуОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Внаслідок отриманих ушкоджень йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у постійному фізичному болю і пов'язаних з цим стражданнях, порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Через втрату зору йому була встановлена перша група інвалідності, тривалий час він лікувався в різних офтальмологічних відділеннях.

Вважає, що саме ОСОБА_2 як законний володілець джерела підвищеної небезпеки та роботодавець ОСОБА_4, з вини якого сталася ДТП, має нести відповідальність за дії останнього. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди та понесені ним судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року у складі судді Гудкова С. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП, в сумі 120 000 грн та витрати за надання юридичної допомоги в розмірі 8 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 200 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Ушкодженням здоров'я, завданим ОСОБА_1 в результаті ДТП, йому було заподіяно моральних та фізичних страждань, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи обставини, за яких позивачу були завдані тілесні ушкодження, а також глибину та тяжкість його страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 120 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, та 320 грн витрат за надання правничої допомоги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 48 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в результаті ДТП ОСОБА_1 зазнав тяжких тілесних ушкоджень, що безумовно потягнуло за собою заподіяння потерпілому моральної шкоди, яка полягає в порушенні його звичного способу життя, нормальних життєвих зв'язків, у фізичному болю та стражданнях, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 120 000 грн, суд першої інстанції правильно виходив з тривалості та глибини моральних страждань, яких зазнав позивач, ступеня вини заподіювача шкоди та вимог розумності, виваженості і справедливості. Разом з тим, стягуючи з ОСОБА_2 як роботодавця винного у скоєнні ДТП водія всю суму заподіяної позивачу моральної шкоди, місцевий суд залишив поза увагою те, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з полісом № АЕ6963638, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000 грн. Отже, в межах цієї суми відповідальність з відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди повинна нести страхова компанія. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди, тобто різниця між фактичним розміром шкоди і лімітом відповідальності страховика (120 000 грн - 100 000 грн).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Садовий В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, а рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 січня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цього спору апеляційний суд безпідставно керувався правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), оскільки ці висновки стосуються обов'язку страховика відшкодовувати в межах ліміту відповідальності майнову, а не моральну шкоду.

Статтею 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з Полісом № АЕ6963638, за яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000 грн. 5 % від цієї суми складає 5 000 грн.

Отже, апеляційний суд дійшов помилково висновку про те, що страхова компанія повинна нести відповідальність з відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000
грн.

У червні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Крім того, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000 грн, то судове рішення апеляційного суду ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

13 червня 2019 року справа № 539/3475/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 367, частини 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 02 липня 2016 року близько 14 години на перехресті вулиці Старо-Троїцької та проспекту Володимирського в місті Лубни Полтавської області ОСОБА_4, здійснюючи перевезення пасажирів автобусом "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1, за маршрутом № 2 "Василенкове поле - Терни", при виконанні маневру повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечно, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "SsangYong Korando", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1.

В результаті вказаного ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді важкої контузії правого ока з крововиливом в передню камеру правого ока та скловидне тіло правого ока з відшаруванням задньої галоїдної мембрани, з майже тотальним відшаруванням сітківки, тотальним відшаруванням міліарного тіла зі зміщенням, відшаруванням судинної оболонки ока, гематоми навколо правого ока, рваної рани нижньої повіки ока, які згідно з висновком експерта Лубенського міжрайонного відділення Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 12 липня 2016 року № 243 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я.

В період з 02 по 11 липня 2016 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні в Обласній клінічній лікарні імені М. В. Скліфасовського, а в періоди з 12 по 27 липня 2016 року, з 27 січня по 14 лютого, з 13 по 24 березня, з 06 по 16 червня 2017 року - знаходився на стаціонарному лікуванні в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова Національної академії медичних наук України.

Висновком медико-соціальної експертної комісії від 05 жовтня 2016 року № 0330857 ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності по зору безстроково.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 27 квітня 2018 рокуОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами).

На час скоєння ДТП ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_2, працюючи на посаді водія з відповідним графіком та заробітною платою, що підтверджується трудовим договором від 14 липня 2015 року № 60.

ОСОБА_2 є власником автобуса "Рута 23 СПГ", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з частиною 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. В цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебував у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також - незалежно від вини заподіювача шкоди, якщо її завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 в результаті ДТП зазнав тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку з якими він тривалий час перебував на лікуванні.

Вказане ушкодження здоров'я безумовно потягнуло за собою заподіяння потерпілому моральної шкоди, яка полягає в порушенні його звичного способу життя, нормальних життєвих зв'язків, у фізичному болю та стражданнях, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу діями ОСОБА_4, в сумі 120 000 грн., суди попередніх інстанцій правильно виходили з тривалості та глибини моральних страждань, яких зазнав потерпілий, ступеня вини заподіювача шкоди та вимог розумності, виваженості і справедливості.

Оскільки під час ДТП, внаслідок якої з вини водія маршрутного автобуса ОСОБА_4, була завдана шкода позивачу, вказаний водій перебував у трудових відносинах з відповідачем, то суди дійшли обґрунтовано висновку про те, що відповідальність за шкоду на підставі частини 1 статті 1172 ЦК України несе ОСОБА_2 як роботодавець та законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом також встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника вищевказаного транспортного засобу на час ДТП була застрахована у ПрАТ "СТ "Іллічівське" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ6963638.

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ6963638 страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 100 000 грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини 1 статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Правилами статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачені випадки, коли страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, і ці випадки характеризуються не лише виною водія забезпеченого транспортного засобу у настанні ДТП, а і його навмисною протиправною поведінкою щодо заволодіння забезпечуваним транспортним засобом, керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів тощо.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Статтею 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Встановивши, що на час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ "СТ "Іллічівське", суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що місцевий суд безпідставно стягнув з відповідача всю суму заподіяної позивачу моральної шкоди.

Разом з тим, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не врахував, що статтею 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено відшкодування страховиком моральної шкоди в розмірі 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю, а не в розмірі страхової суми на одного потерпілого за шкоду, заподіяну здоров'ю (100 000 грн).

Оскільки 5 % від 100 000 грн складає 5 000 грн, то лише в межах цієї суми страхова компанія може нести відповідальність з відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні і позивачем не надані докази на підтвердження розміру шкоди, заподіяної його здоров'ю внаслідок ДТП, то в цьому конкретному випадку Верховний Суд вважає за необхідне зменшити визначений судами загальний розмір моральної шкоди на 5 000 грн, тобто на максимальну суму відповідальності страховика.

У зв'язку з викладеним оскаржуване судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди підлягає зміні на підставі вищенаведеної статті 412 ЦПК України, а розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - збільшенню до 115 000 грн (120 000 грн - 5 000 грн).

Оскільки ОСОБА_1 не заявляв вимог до ПрАТ "СТ "Іллічівське" про відшкодування заподіяної йому в результаті ДТП моральної шкоди, а страховик не є стороною цього спору, то Верховний Суд позбавлений можливості вирішити питання про стягнення із страхової компанії на користь потерпілого визначеної статтею 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суми відшкодування вказаної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищенаведених постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), є неспроможними, оскільки покладення на страхувальника обов'язку з відшкодування шкоди, в тому числі моральної, в межах передбаченого відповідним договором страхування або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Посилання у відзиві на касаційну скаргу на те, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000 грн, у зв'язку з чим судове рішення апеляційного суду ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у цій справі) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Ціна позову в цій справі становить 500 000 грн, що станом на 01 січня 2019 року перевищувало сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн). Тому справа № 539/3475/18 не є малозначною.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 , 2 , 13 статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Оскільки позивач є особою з інвалідністю І групи, то він звільнений від сплати судового збору.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на час подання до суду позовної заяви, встановлено ставку судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня становить 1 762
грн.

Оскільки ОСОБА_1 заявлено позов на суму 500 000 грн, то за подання до суду позовної заяви підлягав сплаті судовий збір в розмірі 5 000 грн (500 000 грн х 1 %).

Верховним Судом задоволено позов частково на суму 115 000 грн, що становить 23 % від 500 000 грн.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 поніс документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 23 % від цієї суми становить 1 840 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовій збір пропорційно до задоволених позовних вимог, що складає 1 150 грн (23 % від 5 000
грн).

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 1 800 грн.

Оскільки в цій справі відмовлено в задоволенні позову на суму 385 000 грн, що становить 77 %, то понесені відповідачем судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 386 грн (1 800 грн х 77 %) підлягають компенсації за рахунок держави.

Таким чином, відповідачу слід компенсувати за рахунок держави судовий збір у розмірі 236 грн (1 386 грн - 1 150 грн), так як розмір судових витрат, який підлягає компенсації, є більшим, ніж сума коштів, яку відповідач повинен був сплатити на користь держави.

Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення в частині розподілу судових витрат необхідно змінити, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача 1
840 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу; компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 236 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Садового Віктора Володимировича задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, та в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 115 000 (сто п'ятнадцять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, та 1 840
грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 236
(двісті тридцять шість) грн.

В решті постанову Полтавського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов