Ухвала КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №606/931/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 606/931/17-ц

провадження № 61-33846св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Теребовлянська міська рада Тернопільської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2017 року в складі судді Ромазан Л. С. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Ткача З. Є., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Теребовлянської міської ради Тернопільської області про визнання недійсними рішень Теребовлянської міської ради Тернопільської області

від 19 жовтня 2007 року № 698, від 19 червня 2009 року № 2077, від 07 жовтня 2016 року № 916, скасування витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 листопада 2016 року № 73532593,73532404 про реєстрацію права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, скасування проектно-кошторисних документацій на указані земельні ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що з травня 1979 року вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 проживали на подвір'ї у його батьків за адресою:

АДРЕСА_1. Після смерті

ОСОБА_5 (батько ОСОБА_4) його дружина ОСОБА_6 успадкувала указаний житловий будинок, а також земельну ділянку, розташовану по

АДРЕСА_1, площею 0,2392 га, із яких: 0,10 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,1392 га - для ведення особистого селянського господарства. 22 жовтня 2003 року ОСОБА_7 подарувала позивачу житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, після смерті якої відкрилась спадщина на вказану земельну ділянку. Позивач вважала, що вона прийняла у спадок вказану земельну ділянку, оскільки на час смерті ОСОБА_7 проживала разом із нею, а також користувалась вказаними земельними ділянками та сплачувала за них земельний податок.

12 грудня 2006 року позивач подарувала указаний житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_2 У 2016 році їй стало відомо про те, що без її згоди як землекористувача та єдиного спадкоємця указаної земельної ділянки така земельна ділянка вилучена у неї та передана у власність ОСОБА_2.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними рішення Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 19 жовтня 2007 року № 698, від 19 червня 2009 року № 2077,

від 07 жовтня 2016 року № 916; скасувати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 листопада 2016 року № 73532593,73532404 про реєстрацію права власності на земельні ділянки № 6125010100:04:001:1203, площею 0,1392 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства та № 6125010100:04:001:1202, площею 0,1 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та свідоцтва про право власності на указані земельні ділянки

від 03 листопада 2016 року № 17394659, № 17394673 на прізвище

ОСОБА_2; скасувати проектно-кошторисну документацію на вказані земельні ділянки, які виготовила ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з моменту набуття

ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом права власності на житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, вона не оформила у встановленому законом порядку своє право на земельні ділянки за вказаною адресою. Позивач, ставши після укладення договору дарування, власником указаного домоволодіння, також не оформивши право власності на земельні ділянки, подарувала таке домоволодіння ОСОБА_2, тому до останньої відповідно до статей 120 ЗК України та 377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку, а право власності на земельну ділянку, площею 0,1392 га, з цільовим призначенням для особистого селянського господарства вона оформила у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку. Спірні земельні ділянки не входили до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 на час прийняття Теребовлянською міською радою Тернопільської області оскаржуваних рішень, позивач ні права власності, ні права користування на спірні земельні ділянки не набула, а тому суди вважали, що оскаржуваними рішеннями права позивача не порушені, у зв'язку з чим дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є такою, що прийняла у спадок земельну ділянку, площею 0,1392 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства на підставі частин 3 , 4 статті 1268 ЦК України, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем та відмови від спадщини не заявляла. Також посилалась на те, що відсутні рішення державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо вилучення у ОСОБА_1 такої земельної ділянки. У зв'язку із чим, заявники вважали, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, внаслідок чого неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 27 вересня 2003 року набула право власності на житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1, який 22 жовтня 2003 року подарувала ОСОБА_1

12 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Згідно із пунктом 13 указаного договору нотаріусом роз'яснено сторонам зміст статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Рішенням Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 19 жовтня 2007 року № 698 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2" ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0,2424 га, із яких:

0,1000 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,1424 га - для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1, за рахунок забудованих земель Теребовлянської міської ради, землі одно-двоповерхової житлової забудови.

Рішенням Теребовлянської міської ради Тернопільської області від 19 червня 2009 року № 2077 "Про внесення змін в рішення міської ради від 19 жовтня 2007 року № 696 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці ОСОБА_2." змінено розмір земельної ділянки, на яку ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із 0,2424 га на 0,2392 га (зміни стосувались площі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства - передавалась у власність земельна ділянка площею 0,1392 га).

Підставою для внесення змін у рішення указаного органу місцевого самоврядування від 19 жовтня 2007 року № 698 став виготовлений приватним підприємством "Кадастр" кадастровий план земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 як складової частини проекту землеустрою.

07 жовтня 2016 року Теребовлянською міською радою Тернопільської області було прийнято рішення № 916 "Про затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність", згідно із яким ОСОБА_2) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,2392 га (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд -

0,1000 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,1392 га) у

АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови, угіддя-землі одно-двоповерхової забудови, та земель сільськогосподарського призначення, угіддя-рілля). Цим же рішенням ОСОБА_2 безоплатно передано у власність вказану земельну ділянку.

03 листопада 2016 року ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1 га, що знаходиться по

АДРЕСА_1, номер запису про право власності 17394673, та право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1392 га, номер запису про право власності 17396459.

21 листопада 2016 року ОСОБА_2 видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73532593 (на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у м. Теребовлі Тернопільської області), № 73532404 (на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по

АДРЕСА_1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною 2 статті 15 ЦК України передбачено, що особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (статті 1216, 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Встановлено, що відсутні належні та допустимі докази того, що спірні земельні ділянки входили у спадщину, після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та те, що колишні власники будинку отримували спірні ділянки у користування або у власність у встановленому законом порядку.

Частинами 1 , 2 статті 118 ЗК України (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування) передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Встановлено, що спірні земельні ділянки надані ОСОБА_2 у власність Теребовлянською міською радою Тернопільської області за рахунок забудованих земель Теребовлянської міської ради Тернопільської області, землі одно-двоповерхової житлової забудови.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60 ЦПК України 2004 року), враховуючи те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки входили до складу спадщини після смерті ОСОБА_7 та того, що такі земельні ділянки успадковані позивачем, а також не надано будь-які інші докази того, що вона є постійним землекористувачем спірних земельних ділянок, обґрунтовано вважав, що спірні земельні ділянки відповідачем набуті у власність у відповідності з законом, а тому дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 10 жовтня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило