Постанова ККС ВП від 01.10.2019 року у справі №461/7452/17

Постанова

Іменем України

26 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 461/7452/17

провадження № 51-675 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Данько Д. О.,

захисника Полячука С. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Галицького районного суду м. Львові від 06 липня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 42017140000000305 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Великі Грибовичі Львівської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Галицького районного суду м. Львові від 06 липня 2018 року ОСОБА_1 виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, обіймаючи посаду старшого інспектора-криміналіста слідчого відділу Франківського ВП ГУНП у Львівській області, будучи відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов'язаною щорічно подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, будучи поінформованою про необхідність отримання електронного цифрового підпису та подання електронної декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2016 рік, отримавши 31 березня 2017 року електронний цифровий підпис, в порушення вимог закону у строк до 01 травня 2017 року умисно не подала щорічну декларацію за 2016 рік.

В подальшому ОСОБА_1, отримавши 02 травня 2017 року ще один електронний цифровий підпис, зі своєї електронної скриньки скерувала електронного листа в службу технічної підтримки НАЗК, відповідно до якого при введенні нею контактної інформації для заповнення е-декларації виникає помилка. На відповідь служби технічної підтримки ОСОБА_1 11 травня 2017 року повторно скерувала електронного листа в службу технічної підтримки НАЗК, на що їй було надіслано листа про зміни її поштової скриньки із вказівкою перейти за вказаним у листі посиланням.

Не дивлячись на викладене, ОСОБА_1, усвідомлюючи передбачену законом вимогу щодо необхідності подачі нею щорічної декларації, у період з 11 травня по жовтень 2017 року зазначену декларацію умисно не подала.

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд вказав на те, що викладені обставини не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, в суді не було встановлено умислу обвинуваченої на неподання декларації, тобто не встановлено, що в її діях є склад кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що суд не дав належної оцінки ряду доказів, зокрема, результатам службової перевірки, показанням свідків, в основу вироку поклав лише показання обвинуваченої, за наявності суперечливих доказів не вказав у вироку, чому взяв до уваги одні докази та відкинув інші.

Дані порушення були підставою звернення з апеляційною скаргою, натомість апеляційний суд вказані порушення не усунув, ухвала цього суду не відповідає ст. 419 КПК України, оскільки не містить мотивів на спростування доводів апеляційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставою для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Згідно ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є таке порушення вимог ч. 1 ст. 412 КПК України, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За вимогамист. 419 КПК України ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону судом апеляційної інстанції не дотримано.

Так, в апеляційній скарзі прокурор посилався на те, що місцевий суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, викладені в судовому рішенні, а висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Зокрема, прокурор стверджував, що місцевий суд не дав належної оцінки та не спростував результатів службового розслідування від 28 серпня 2017 року за фактом порушення ОСОБА_1 службової дисципліни. Суд апеляційної інстанції в ухвалі послався на те, що місцевий суд дослідив усі обставини, що мають значення для прийняття рішення у справі та дав їм належну оцінку, проте, залишив поза увагою той факт, що місцевий суд не дав у вироку оцінки цьому доказу з точки зору його належності та допустимості.

Крім того, в апеляційній скарзі стверджувалося, що місцевий суд дав невірну оцінку протоколу огляду поштової скриньки ОСОБА_1, оскільки згідно наявних у скриньці даних ОСОБА_1 11 травня 2017 року була поінформована про порядок відновлення доступу до ІТС "Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування", однак електронна декларація нею подана не була. Суд апеляційної інстанції послався на лист НАЗК, вказавши, що в інкримінований обвинуваченій період вона не подала декларацію з причин некоректної роботи системи та технічних помилок. Проте, з тексту зазначеного листа вбачається, що некоректна робота системи відбувалася у період з 01 січня 2017 року по 04 січня 2017 року, з 01 червня 2017 року по 02 червня 2017 року, а також з 26 липня 2017 року по 08 вересня 2017 року. Тобто, висновок місцевого суду щодо наявності об'єктивних причин для неподання ОСОБА_1 декларації суперечить встановленим судом фактичним обставинам справи, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції. Апеляційний суд формально послався на те, що усі докази в кримінальному провадженні були належним чином досліджені та оцінені судом першої інстанції, проте, докладних мотивів свого рішення не навів.

Наведені порушення є істотними, тобто такими, що вплинули на правильність судового рішення, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.

Водночас Суд нагадує, що під час судового розгляду підлягають встановленню усі обставини події, складові частини інкримінованого злочину (суб'єктивні та об'єктивні ознаки), а також дається їм відповідна юридична оцінка.

Статтею 366-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Об'єктом цього злочину виступають суспільні відносини у сфері діяльності осіб, які згідно із ч. 1 ст. 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов'язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Предмет злочину - декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Об'єктивна сторона цього злочину вчиняється у пасивній формі - неподання декларації, тобто ухилення від її подання.

У разі вчинення злочину у формі неподання суб'єктом декларування декларації, у диспозиції статті законодавець вказав на форму вини - умисел. У даному випадку йдеться саме про прямий умисел, адже суб'єкт декларування чітко усвідомлює, що повинен подати відповідну декларацію, однак свідомо цього не робить. Тобто, з суб'єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується лише прямим умислом. При цьому умисел є однією із форм вираження вини, як обов'язкової ознаки будь якого складу злочину, яка підлягає доказуванню як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду, шляхом аналізу всіх зібраних у кримінальному провадженні доказів, адже кримінальна відповідальність особи можлива лише за умови доведення у встановленому законом порядку вини особи у вчиненому злочині, обов'язок по доказуванню якого, відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України покладається на сторону обвинувачення.

Статтею 28 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18 жовтня 2006 року, зазначено, що усвідомлення, намір або умисел, які необхідні, як елементи будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.

Як визначено статтею 45 Закону України "Про запобігання корупції" особи, зазначені у статтею 45 Закону України "Про запобігання корупції", зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Відповідно до роз'яснень щодо заповнення декларацій, затверджених НАЗК, щорічна декларація подається у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31грудня звітного року.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб" від 23 березня 2017 року строк подання щорічної декларації для осіб, які подають цю декларацію вперше, продовжено до 01 травня 2017 року. Отже, 01 травня 2017 року є граничною датою подання декларації, після настання якої виникає передбачена законом можливість стверджувати про неподання особою цієї декларації.

Тобто, для встановлення наявності в діях особи складу злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, суду слід чітко встановити момент початку та закінчення вчинення злочину, а після цього встановити наявність умислу особи на його вчинення у цей період. Наведених вимог місцевим судом не було дотримано, а суд апеляційної інстанції, у свою чергу, не звернув на це уваги та не виправив помилки місцевого суду.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук