ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16503/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.03.2019 (суддя Сташків Р.Б.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 (колегія суддів: Дідиченко М.А. (головуючий), Сулім В.В., Пономаренко Є.Ю.)
зі справи № 910/16503/18
за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк)
до Компанії "HC WINDPARKS UKRAINE LIMITED" (Нікосія, Кіпр, далі - Компанія)
про звернення стягнення на заставлене майно.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії, в якому просив в рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Новоазовський" за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 14.10.2011 № 20-2813/2-1 в розмірі 13 433 663 Євро 66 євроцентів та 315 998 178,32 грн., звернути стягнення на заставлене майно, що є предметом застави за Договором застави корпоративних прав від 14.10.2011 № 20-2820/3-1, належне на праві власності Компанії, а саме, 99% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Новоазовський" шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, не нижчою за визначену згідно з пунктом 1.3 Договору застави корпоративних прав від 14.10.2011 № 20-2820/3-1 в розмірі 1 гривні.
Позов мотивовано неналежним виконанням позичальником (товариством з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Новоазовський") умов договору про відкриття кредитної лінії від 14.10.2011 № 20-2813/2-1 та невиконанням відповідачем у добровільному порядку обов`язку заставодавця за договором застави корпоративних прав від 14.10.2011 № 20-2820/3-1.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019, позов Банку залишено без розгляду з посиланням на приписи пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановляючи оскаржувану ухвалу, з якою погодився й суд апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що невиконання позивачем вимог ухвали суду про надання нотаріально засвідченого перекладу позовної заяви з додатками та ухвали суду позбавляє суд можливості реалізувати засади господарського судочинства та повідомити Компанію (відповідача у справі) про наявність порушеної щодо неї судової справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Банк, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Місцевий господарський суд помилково поклав непередбачений законодавством обов`язок щодо перекладу документів на учасника процесу (позивача у справі) у спосіб, який у законодавстві відсутній. Позовна заява містить значний обсяг додатків, переклад яких та нотаріальне посвідчення у трьох примірниках є надмірним фінансовим тягарем для позивача.
Суд ухилився від виконання своїх обов`язків щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи шляхом надсилання на його адресу відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, поклавши вину за це на позивача.
Суд свідомо не застосував спосіб повідомлення, який би в повній мірі забезпечував сторонам рівні умови та не призводив би до необґрунтованого зупинення провадження у справі строком на 6 місяців.
Повідомлення сторін-нерезидентів про розгляд справи здійснюється, зокрема, в порядку, регламентованому міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, натомість суд послався на норми ГПК України.
Сервіси для юристів