ПОСТАНОВА
Іменем України
25 квітня 2019 року
Київ
справа №2а-8575/12/1370
адміністративне провадження №К/9901/5790/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015 (головуючий суддя: Багрій В.М.; судді: Рибачук А.І., Мікула О.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз»
до Державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство «Концерн Галнафтогаз» (далі - позивач, ПАТ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (далі - ДПІ), в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.09.2012 №0006541530 про збільшення грошового зобов'язання із орендної плати за земельну ділянку на 364914,53 грн. за основним платежем та 73302,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2015, скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 03.09.2012 №0006541530.
У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення судом норм ст.ст. 1, 5, 15, 23 Закону України «Про оцінку земель» (далі - Закон N 1378-IV ), підпункту 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269, підпункту 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271, пункту 286.2 ст. 286, ст.. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - Кас України), та залишити в силі постанову суду першої інстанції. За доводами касаційної скарги суд помилково використав правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11.06.2013, оскільки в ній викладений правовий висновок щодо застосування інших правових норм ПК. Крім того відповідач вказує, що судом не було враховано, що збільшення позивачу суми орендної плати за земельну ділянку було викликано зміною нормативної грошової оцінки таких земельних ділянок.
Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 29.05.2012 № 1558/7/15-30/31729918. Згідно з цими висновками позивач порушив норми ст. 14 Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-XII), пункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пункту 9.2. Рішення Тернопільської міської ради № 5/33/1 від 30.03.2010 року «Про грошову оцінку земель Тернополя» та пункту 286.2. ст. 286 ПК України, внаслідок чого товариством занижено суму сплати орендної плати на 364914,53 грн. за період з червня по грудень 2010 року, 2011 рік, січень-березень 2012 року.
За наслідками висновків акту перевірки відповідачем відносно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2012 №0006541530 про збільшення грошового зобов'язання із орендної плати за земельну ділянку на 364914,53 грн. за основним платежем та 73302,40 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Як встановлено у судовому процесі на підставі договорів оренди, укладених позивачем із Тернопільською міською радою, у позивача на титулі оренди знаходяться 4 земельні ділянки комунальної власності, які знаходяться на території м. Тернопіль.
Згідно рішенням Тернопільської міської ради від 30.03.2010 № 5/33/1 «Про грошову оцінку земель м. Тернополя» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Тернополя, яка з 01.06.2010 року використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. За вказаним рішенням було змінено нормативну-грошову оцінку земельних ділянок. Так згідно інформації управління Держкомзему у м. Тернополі від 04.05.2012 за № 3080/09/02 нормативна грошова оцінка земельних ділянок, які перебувають в оренді позивача розташовані за адресою: м. Тернопіль, вул. С. Будного площею 2041.0 кв.м. становить 1516471,98 грн.; м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 406 площею 930.0 кв.м. - 1507285.42 грн.; м. Тернопіль, вул. 15 Квітня, 1а площею 1900.0 кв.м. - 1815394.88 грн.; м. Тернопіль, вул. Живова. 15 площею 1264.0 кв.м - 1518170.51 грн.
При цьому позивач, декларуючи та сплачуючи орендну плату у період із червня по грудень 2010 року, 2011 рік, січень-березень 2012 року, виходив із розміру орендної плати, встановленого у договорах оренди.
Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд при застосуванні норм Закону України «Про плату за землю» (Закон № 2535-ХII), Закону України «Про оренду землі» (Закон № 161-XIV), зробив висновок, що позивач правомірно здійснював розрахунок орендної плати за земельну ділянку, виходячи і умов договорів оренди. Такий висновок суду обґрунтований тим, що договір оренди є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами. Це, за висновком суду, виключає можливість суб'єкта владних повноважень, який не є учасником договору, здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору. При цьому апеляційний суд послався на позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 11.06.2013 у справі № 21-166а13.
Однак із такими висновками суду можна погодитися лише частково, оскільки оцінка доказів у справі зроблена без дотримання норм ст. 86 КАС України (у редакції. чинній на дату ухвалення оскаржуваної постанови), а висновки суду зроблені без застосування правових норм, якими регулюються відносини, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір.
Суб'єктами права власності на землю відповідно до пункту «б» ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК) є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Сервіси для юристів