Орган опіки та піклування може звертатися до суду з позовом щодо оспорення продажу квартири, право на користування якою збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування – КЦС ВС (справа № 214/65/20)

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Батьків трьох дітей суд позбавив батьківських прав. Молодшій дитині призначили опікуна, двоє старших дітей влаштували до школи-інтернату. Діти проживали з батьками та користувалися спірною квартирою. Рішенням виконавчого комітету районної ради збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування, право користування житлом, зокрема спірною квартирою. Пізніше батько дітей приватизував і продав цю квартиру. Орган опіки та піклування звернувся до суду в інтересах дітей із позовом про визнання недійсним відповідного договору.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов. Суди вказали, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

У касаційній скарзі відповідачка, покупець квартири, зокрема, вказувала, що орган опіки та піклування не може бути суб’єктом права вимоги звернення до суду із цим позовом, оскільки він не зареєстрований як юридична особа та, відповідно, не має цивільної правосуб’єктності юридичної особи.

КЦС ВС залишив попередні судові рішення без змін, зробивши такі правові висновки.

Суди зробили правильний висновок, що правочин щодо відчуження спірного житлового приміщення на момент його укладення потребував згоди органу опіки та піклування; укладення оспорюваного договору суперечить інтересам дітей, які мають статус дітей, позбавлених батьківського піклування; порушує їхні охоронювані законом житлові права на квартиру, право користування якою за ними зберігається протягом усього часу перебування у відповідних закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї незалежно від того, чи проживають у жилому приміщенні, з якого вибули діти, інші члени сім’ї.

ВС відхилив посилання заявника в касаційній скарзі на те, що орган опіки та піклування не мав права звертатися до суду із цим позовом.

У ст. 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» зазначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей, подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Ініціаторами (позивачами) звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним є насамперед сторона (сторони) цього правочину, хоча можуть бути будь-які інші заінтересовані особи.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).