Практика применения такой меры пресечения, как содержание под стражей, противоречивая и неоднозначная. Следственные судьи часто фактически избегают исследования доказательств и наличия обоснованного подозрения, продолжая старую традицию поддержки стороны обвинения. Однако, несоблюдение требований закона при рассмотрении этих вопросов может стоить следственному судье мантии.
Різниця у часі
Вирішуючи питання відповідальності слідчих суддів, у Вищій раді юстиції підходять до оцінки дій суддів максимально жорстко, так би мовити, «з обвинувальним ухилом». У матеріалах перевірки часто-густо наголошується на недотриманні вимог ст.183 Кримінального процесуального кодексу, що визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід і покладає на прокурора обов’язок доведення, що жоден із більш м’яких заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК. У ВРЮ дотримуються позиції: слідчий суддя, суд повинні зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності визначених кодексом підстав.
Наприклад, суддя застосував запобіжний захід, стверджуючи, що особа обгрунтовано підозрюється у скоєнні тяжкого злочину. Саме тому, на його думку, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від слідства та суду, впливати на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення або в інший спосіб перешкоджати кримінальному провадженню.
Водночас доказами, які підтверджували вчинення правопорушення, слугували показання та рапорт лише однієї особи. У рапорті свідок зазначив, що підозрюваного затримано о 12:00, а в протоколі допиту — 14:00. У постанові ж прокурора зазначається 23:00. Отже, на момент складання протоколу в органу досудового слідства були відсутні достовірні відомості про точний час затримання підозрюваного. Це дало комісії ВРЮ підстави для висновку про неналежний контроль з боку слідчого судді. Адже з моменту затримання починається перебіг строків тримання під вартою (ч.2 ст.197) та вручення письмового повідомлення про підозру (ч.2 ст.278 КПК).
Проте відсутність у матеріалах провадження достовірних відомостей про точний час затримання унеможливлює встановлення дати закінчення дії ухвали про обрання запобіжного заходу. Ця обставина вказує на невиконання суддею функції контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб. Адже згідно із ч.3 ст.278 КПК в разі невручення повідомлення про підозру протягом 24 год. з моменту затримання особа підлягає негайному звільненню. Якщо ж з копії повідомлення про підозру, доданої слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу, не можна встановити час затримання, а суддя не вжив належних заходів для одержання документа в стані, придатному для його прочитання, то виконати вимогу цієї норми неможливо.
Користуйтесь консультацією: Допрос. Вызов на допрос. Допрос в качестве подозреваемого.
Протокол огляду
Як матеріал, що дає підстави підозрювати особу, може додаватися рапорт працівника правоохоронних органів. Відповідно до п.2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 23.08.2012 №747, рапорт належить до внутрішніх документів.
Однак п.1 ч.2 ст.39, ч.2 ст.86 КПК, п.4.3 розд.І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.08.2012 №69) вимагають, аби клопотання про застосування запобіжного заходу обгрунтовувалося доказом, отриманим у результаті слідчих дій. При цьому слідчий, який їх проводив, має бути включений до ЄРДР як особа, уповноважена на здійснення досудового розслідування.
Блог