Державного виконавця визнано винуватим у тому, що він, маючи на виконанні виконавчі провадження боржників, склав завідомо неправдиві акти перевірки майнового стану кожного з них, внісши в ці акти завідомо неправдиві відомості про те, що він відвідав боржників за їх місцем проживання і належного цим боржникам майна, що підлягає опису і арешту, не виявив. Після цього того ж дня державний виконавець виніс постанови про повернення виконавчих документів стягувачам цих виконавчих проваджень.
Місцевий суд визнав винуватим і засудив державного виконавця за ч. 1 ст. 366 ККУ. Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
У касаційній скарзі засуджений указує, що бланк акта державного виконавця до підписання його державним виконавцем, понятими та іншими особами не має ознак офіційного документа. Водночас після підписання ніяких доповнень чи змін до акта не вносилися. Тобто, на його думку, технічно неможливо внести до акта державного виконавця завідомо неправдиві відомості.
Однак,
ККС вважає правильною кваліфікацію дій державного виконавця за ч. 1 ст. 366 КК. Суд першої інстанції встановив, що предмет вчиненого злочину – акти державного виконавця щодо перевірки майнового стану боржників, які стали підставою для складання постанов про повернення виконавчих документів стягувачам виконавчих проваджень, що спричинило певні правові наслідки, – належать до офіційних документів.
Безпосередньо вчинені засудженим дії щодо внесення в ці акти завідомо неправдивих відомостей про відвідування ним боржників та відсутність в останніх майна, що підлягає опису і арешту, утворюють об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.
