Серед учасників кримінального провадження потерпілий займає одне з центральних місць. Законодавець визначив його процесуальний статус під час досудового розслідування і розгляду кримінального провадження в суді, права і обов'язки, відвів йому окремий параграф в Кодексі, а в теоретичній класифікації учасників - відніс до окремої групи.
Визначення терміна "потерпілий" походить від терміна "образа", яким в "Руській Правді" визначалось правопорушення, котрим особі було заподіяно моральних, фізичних або матеріальних збитків. Згідно зі Статутом кримінального судочинства 1864 р., у якому майже 40 статей було присвячено правам і обов'язкам потерпілого, підставами для визнання особи потерпілим від кримінального правопорушення визнавались його скарга або зроблене повідомлення, після подання яких порушувалось кримінальне провадження і особа набувала прав: бути присутнім під час проведення всіх слідчих дій і з дозволу слідчого ставити запитання обвинуваченому й свідкам; виставляти своїх свідків; подавати докази; вимагати для себе видачі всіх протоколів і постанов; у будь-який час знайомитися з матеріалами справи і робити виписки з них тощо.
Аналізуйте судовий акт: Хоча потерпілий і наніс тілесні ушкодження, в діях нападника немає необхідної самооборони, якщо визначальним було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (ВС/ККС, № 628/4025/13-к, від 04 липня 2018 р.)
У Кримінально-процесуальному кодексі УСРР, затвердженому Всеукраїнським ЦВК 13 вересня 1922 р., а потім у КПК УСРР від 20 липня 1927 р. не було статей, які б чітко визначали статус потерпілого, його права і обов'язки. Потерпілому за процесуальним законом, що діяв на той час, було надано право підтримувати обвинувачення лише в справах приватного обвинувачення, а в інших справах він брав участь на правах свідка й відрізнявся від нього лише тим, що мав право заявляти клопотання. У разі заподіяння потерпілому шкоди він мав право пред'явити цивільний позов, який розглядався одночасно з розглядом кримінальної справи в суді. Все це базувалось на панівній у той час соціальній доктрині пріоритету державних інтересів над особистими.
Суттєвим кроком у визначенні процесуального статусу потерпілого, його прав і обов'язків став КПК УРСР 1960 р., згідно з яким потерпілого було визнано самостійною процесуальною фігурою, і він зайняв своє місце в класифікації учасників кримінально-процесуальної діяльності, які мають власний інтерес у кримінальному процесі. Більшість кримінально-процесуальних кодексів 15 союзних республік колишнього СРСР не мали статті з визначенням прав потерпілого під час судового розгляду. Тільки в трьох республіках внесли до кодексів такі статті, і серед них був КПК УРСР, яким передбачалось право, а не обов'язок потерпілого давати покази.
Відповідно до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою (29.11.1985 р.) під терміном "жертва" (потерпілий) розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно завдано шкоду, включаючи тілесні ушкодження чи моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду чи істотне обмеження їх прав у результаті дії чи бездіяльності, що порушують діюче національне кримінальне законодавство, включаючи закони, що забороняють зловживання владою.
Під час так званої "малої судово-правової реформи" 2001 р. до КПК України 1960 р. були внесені зміни і доповнення, якими розширені процесуальні права і гарантії захисту законних інтересів потерпілого.
Введення в дію КПК України 2012 р. стало ще одним кроком на шляху створення ефективної системи захисту основних прав і свобод людини та подолання серйозних проблем, що існують у сфері кримінального судочинства.
Одним з основних завдань кримінального провадження згідно з вимогами чинного КПК України є захист особи, суспільства та держави, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Процесуальному статусу потерпілого і його представника в новому Кодексі присвячено окремий параграф Глави 3, який складеться із 5 статей, а також низка положень, що відображені у відповідних розділах. Це стало яскравим свідченням державної підтримки правового статусу потерпілого, який до цього часу перебував у стані постійного розвитку і наразі набув відповідного законодавчого закріплення.
Потерпілою у кримінальному провадженні відповідно до положень ст. 55 КПК України визнається фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Особа визнається потерпілою незалежно від того, один чи декілька видів шкоди їй завдано. Також потерпілою (чого не було передбачено в КПК України 1960 р.) може бути визнана юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (за КПК України 1960 р. юридична особа в такій ситуації могла виступати тільки у якості цивільного позивача). Тобто підставами для визнання фізичної і юридичної особи потерпілими у кримінальному провадженні є шкода, яка їм заподіяна внаслідок здійснення дій, котрі кримінальним законом визнаються злочинними, або відмови від вчинення таких дій (бездіяльності) іншою особою. Дискусійним залишається питання щодо визнання потерпілими від кримінального правопорушення суспільства та держави, тоді як серед головних завдань кримінального провадження Кримінальним процесуальним кодексом України вказано захист особи, суспільства і держави.
Користуйтеся консультацією: Потерпілий в кримінальному провадженні: сторона чи ні?
Блог