Чи є підставою для невиплати компенсації за невикористану відпустку відсутність заяви працівника? Строк звернення для стягнення компенсації за невикористані відпустки: три місяці чи необмежений?

Питання законності звільнення працівника для уникнення проблем у майбутньому стоїть ледь не на першому місці у будь-якого роботодавця. Як оформити, скільки виплатити, що підписати - і ще десятки питань виникають на кінцевому етапі існування трудових відносин між роботодавцем та працівником. - пише Зозуля Наталія, джерело «Українське право»

Спробуємо розібратись чи абсолютним є обов‘язок роботодавця з виплати працівникові грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні і чи існують є винятки з цього правила?

Вина роботодавця як умова виплати компенсації за відпустку

Так, відповідно до ст. 24 Закону України “Про відпустки”, ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Це - загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Водночас, необхідно звернутись до ст. 8-1 КЗпП України, згідно з якою, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Так, Законом України від 29.05.2001 року №2481-111 була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці №132 1970 року про оплачувані відпустки. Згідно із ст. 12 Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов’язковим для виконання на території України.

Виходячи саме з цих загальних положень про неможливість заміни відпустки компенсацією, в абзаці 4 п. 23 Пленуму Верховного Суду України в Постанові від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Зауважимо, що у цьому випадку йдеться саме про відпустку в однині, тобто відпустку за останній рік роботи.

Водночас в абз. 4 цього пункту зазначається про відпустки за попередні роки: якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Зауважимо, що аналогічне положення закріплене в Листі Міністерства соціальної політики України № 207/13/116-12 від 21.06.2012 р. «Про грошову компенсацію за невикористану відпустку».