Заступник міністра юстиції Іванна Смачило: "Якщо кривдник має право власності на житло, це не позбавляє ні поліцію, ні суд змоги прийняти рішення щодо обмеження його проживання там на певний час"

Поширену думку, що домашнє насильство – це не злочин, доводиться переглядати як учасникам такої ситуації, так і правоохоронцям. Тепер поліція може використовувати один із нових механізмів – терміновий заборонний припис, щоб обмежити спілкування жертви і насильника.

Крім того, оновлене законодавство чітко визначає, що за умисне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства в сім'ях кривдник може опинитися за гратами і провести там досить тривалий час.

Також закон, ухвалений наприкінці минулого року, зобов'язує державу створити в країні достатню кількість притулків для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Про те, коли і де такі центри з'являться, яку допомогу можна отримати вже зараз і навіщо розробляють спеціальні програми не тільки для жертв, а й для їхніх кривдників, в інтерв'ю "Цензор.НЕТ" розповіла заступник міністра юстиції України Іванна Смачило.

МІН’ЮСТ СТВОРЮЄ МЕРЕЖУ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ЦЕНТРІВ З НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ, ЯКІ ЗАЙМАТИМУТЬСЯ СПРАВАМИ ЩОДО ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

– Мін’юст розпочав активну інформаційну кампанію проти домашнього насильства. Чому саме зараз і чого прагнете досягти?

– Тривалий час проблема домашнього насильства в Україні замовчувалася. Насправді ми навіть не маємо реальної статистики. Потенційні жертви бояться – вони не вірять у те, що держава надасть їм реальний захист, забезпечить конфіденційність, а кривдника буде покарано.

На жаль, у нашому суспільстві вже сформовано думку, що домашнє насильство – це тільки фізичне насильство. Тому постраждалі мовчать і не звертаються за допомогою до останнього. А фізичному насильству зазвичай передує психологічне, економічне, сексуальне насильство. Добре, що наприкінці минулого року ухвалено закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який розширює саму суть такого поняття, як домашнє насильство. В ньому також обумовлено, хто є кривдником, а хто може бути жертвою цього насильства.

Пояснювати громадянам їхні права та методи їх захисту – наша робота. Ми розповідаємо людям що таке домашнє насильство загалом, яких заходів потрібно вживати до кривдника, куди звертатися, щоб отримати правову допомогу. А ще спілкування з громадянами дозволяє виявити усі прогалини у законодавстві та виправити їх. Адже мало ухвалити закон, треба створити дієві сервіси, розробити нормативні акти, які забезпечать його виконання. Передусім ідеться про центри, де постраждалим будуть надавати і психологічну, і правову допомога.

Переважна більшість постраждалих – це жінки, але ми не повинні забувати і про інших членів сім'ї. Це батьки, брати з сестрами, піклувальники, діти – усі, хто пов'язаний спільним побутом. Вони потенційно можуть бути як жертвами, так і кривдниками. Ми маємо зруйнувати стереотипи і відмовитися від псевдотрадиції на кшталт: б'є – значить любить, не виносити сміття з хати тощо.

– Консультації та супровід адвоката потребують коштів. Зазвичай у постраждалих їх немає. Чи плануєте запустити окрему програму, де юристи з цих питань могли б надавати консультації безоплатно?

– У нас є система безоплатної допомоги, яка працює по всій країні. Вона є в кожній області, у кожному районі. Причому жертвам сімейного насильства безоплатно надається не лише первинна, але й вторинна допомога. Хочу наголосити – безплатно. Це допомога професійного адвоката, послуги якого оплачує держава. Тобто, людина, яка потерпає від домашнього насильства, за потреби може звернутися в один із таких центрів.