Проблемні аспекти
Численні зміни до українського земельного законодавства з приводу врегулювання порядку відчуження та/чи набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення різними суб’єктами земельних правовідносин, потягло за собою певну неузгодженість правових норм, навіть в самому кодифікованому нормативно-правовому акті – Земельному кодексі України. У результаті цього маємо досить неоднозначну практику у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Сьогодні пропонуємо розглянути порядок внесення земельних ділянок для садівництва (колективного та індивідуального) до статутного капіталу найпоширенішої організаційно-правової форми юридичної особи – товариства з обмеженою відповідальністю.
Незважаючи на категоричний висновок щодо неможливості набуття у власність юридичних осіб (крім садівничих товариств) земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва, що викладений у відповіді (роз’ясненні) Міністерства юстиції України на лист асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» від 15.07.2021 №143 про надання роз’яснення норм законодавства щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення, зареєстрований в Мін’юсті за № 61191-33-21 від 19.07.2021 року, наявні численні випадки проведення реєстраційних дій нотаріусами та/або державними реєстраторами на всій території нашої держави.
Так, у вищезазначеному роз’ясненні Мін’юсту йде наступне обґрунтування неможливості набуття у власність юридичних осіб (крім садівничих товариств) земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва (цитування зі збереженням застосування курсивного та іншого виділення тексту): «Відповідно до підпункту б пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Кодексу до 01.01.2024 забороняється купівля-продаж або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності та віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановленої цим підпунктом, у частині їх купівлі-продажу та відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на користь юридичних осіб на майбутнє (у тому числі укладення попередніх договорів), є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення)».
Також Мін’юст у своєму обґрунтуванні спирається на приписи статті 35 Земельного кодексу України, яка визначає наступне: «Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди».
Варто зазначити, що автор статті не погоджується з відповідною позицією виходячи з наступного:
Дійсно Перехідними положеннями встановлена заборона на відчуження в будь-який спосіб на користь юридичних осіб (за винятками встановленими цими ж Перехідними положеннями) деяких субкатегорій земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в приватній власності, а зокрема це земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельні частки (паї). Як бачимо, законодавець не включив до відповідного переліку земельні ділянки для ведення індивідуального та/або колективного садівництва, а тому стверджувати про те, що відповідні земельні ділянки перебувають під забороною відчуження на користь юридичних осіб – не можна.
В свою чергу необхідно звернутися до частини 1 статті 130-1 Земельного кодексу України, яка чітко встановлює, що «набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України». А тому, ми вважаємо, що за наявності дотримання відповідних вимог юридичні особи, в тому числі і товариства з обмеженою відповідальністю мають право набувати у власність земельні ділянки для ведення індивідуального та/або колективного садівництва.
Говорячи про частину 2 статті 35 Земельного кодексу України («Іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи, можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди») варто зазначити, що норма надає право «можуть мати», проте вона не встановлює заборону «забороняється мати/набувати у власність». Між іншим зі змісту відповідної частини неможливо встановити чіткій задум законотворця, так з однієї сторони можна стверджувати, що законодавець передбачив те, що відповідні особи можуть лише орендувати дані земельні ділянки, без права отримання їх у власність, але з іншого боку чому немає жодної згадки в цій частині про «власність», «заборону набуття у власність» і тд. Проте, усі нечіткі трактування відповідної частини розбиваються частиною 1 статті 130-1 Земельного кодексу України, а тому стверджувати про те, що відповідні суб’єкти можуть мати відповідні земельні ділянки лише на праві оренди – безпідставно. Також варто згадати усталений в судовій практиці принцип «нечіткість та/або двозначність, та/або невизначеність законодавства тлумачиться на користь особи, яка потрапила під несприятливі наслідки такого законодавства». Тому частина 2 статті 35 Земельного кодексу України має тлумачитися на користь заінтересованої юридичної особи (що відповідає вимогам чинного земельного законодавства як «набувача земель с/г призначення»).
Враховуючи усе вищевикладене в цій частині, автор доходить до висновку про те, що земельні ділянки з цільовим призначенням «для ведення індивідуального садівництва» та «для ведення колективного садівництва» можуть набуватися у власність юридичних осіб (які відповідають статусу «набувача земель с/г призначення»), в тому числі шляхом внесення таким земельних ділянок до статутного капіталу таких юридичних осіб.
Процедура внесення
Сьогодні поговоримо про процедуру внесення земельних ділянок з цільовим призначенням «для ведення садівництва» до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю.
Слід зазначити, що дана дія потребує застосування низки нормативно-правових актів: закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» як основоположного закону, що регулює правовідносини у сфері діяльності відповідної організаційно-правової форми; Земельного кодексу України як кодифікованого закону, що встановлює порядок укладання правочинів щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення; закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» як нормативно-правового акту, що регулює відносини з приводу набуття права власності на майно; закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» як закону, що регулює відносини які пов’язані з проведенням реєстраційних дій стосовно юридичних осіб.
Блог