Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №316/1943/18

Ухвала

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 316/1943/18

провадження № 61-21336ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про зобов'язання вчинити певні дії за договором оренди,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про зобов'язання вчинити певні дії за договором оренди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 16 червня 2011 року відповідачу передано за актом приймання-передачі приміщення загальною площею 96 кв. м для його використання у банківській діяльності на умовах, передбачених договором суборенди приміщення від 24 липня 2008 року № 2 зі строком дії по 31 травня 2013 року. Після закінчення строку неодноразово продовжувалася дія договору, а приміщення залишалося у користуванні відповідача. Після останньої пролонгації строк дії вказаного договору мав би закінчитися 30 травня 2017 року. Водночас сторони намагалися укласти новий договір оренди на тих самих умовах, але зі строком дії з 01 вересня 2014 року по 01 серпня 2017 року. Проект такого договору запропонований нею шляхом направлення поштовою кореспонденцією на адресу відповідача, який його отримав і не висловлював ніяких заперечень, продовжив користуватися приміщенням, свідчить про прийняття пропозиції. У 2017 році закінчився строк дії обох договорів і відповідач зобов'язаний повернути приміщення. Вона направляла на адресу відповідача лист від 24 квітня 2017 року, в якому просила повернути приміщення та ключі від нього 30 квітня 2017 року зі складанням відповідного акту приймання-передачі. Але відповідач не передав приміщення з оренди у спосіб, визначений договором та законом, тобто за актом здачі-приймання приміщення, не повернув ключів від приміщення. Такі обставини порушують її права як власника вказаного приміщення, їй не відомо в якому стані перебуває приміщення, що у ньому зберігається, для яких цілей воно використовується і ким, вона не має доступу до вказаного приміщення, адже двері до нього є зачиненими і потрапити до нього вона не може, а тому позбавлена можливості користуватися своєю приватною власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд зобов'язати відповідача передати їй приміщення загальною площею 96 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається із приміщень: № 1-3,1-4,1-5,1-6,1-8,1-9,1-10, за актом здачі-приймання приміщення.

Заочним рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року позов задоволено. Зобов'язано АТ КБ "ПриватБанк" передати приміщення загальною площею 96 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається із приміщень: № 1-3,1-4,1-5,1-6,1-8,1-9,1-10, власнику ОСОБА_1 за актом здачі-приймання приміщення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення. Заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року залишено без змін.

У листопаді 2019 року до Верховного Суду від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла касаційна скарга, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року необхідно відмовити з таких підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет позову та характер правовідносин, у яких виник спір.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Крім того, при визначенні справи малознаною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 12 березня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про зобов'язання вчинити певні дії за договором оренди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак