Ухвала КАС ВП від 19.12.2018 року у справі №263/16486/17

УХВАЛА

24 січня 2019 року

Київ

справа №263/16486/17

адміністративне провадження №К/9901/1529/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М.,

перевіривши касаційну скаргу Маріупольської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.09.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №263/16486/17 за позовом ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Маріупольської міської ради, в якому, з урахуванням уточнень позов них вимог, просив: визнати противоправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради № 7/28-2539 від 28.02.2018 щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею від 0,0900 га до 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по вулиці Маркелова в Приморському районі міста Маріуполя та зобов'язати відповідача надати такий дозвіл.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.09.2018, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від
27.11.2018, позов задоволено частково. Визнано противоправним та скасовано рішення Маріупольської міської ради № 7/28-2539 від 28.02.2018 та зобов'язано Маріупольську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею від 0,0900 га до 0,100 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по вулиці Маркелова в Приморському районі міста Маріуполя. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями 03.01.2019 Маріупольською міською радою до Верховного Суду направлено касаційну скаргу.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина 3 статті 12 КАС України).

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме:

- щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених Статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України;

- щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

- щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, у даній справі оскаржується рішення Маріупольської міської ради щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з протиправності дій відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, суди зазначили, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У даному ж випадку відповідачем не підтверджено, що навколо метиомайданчика встановлено охоронну зону і що земельна ділянка під забудову знаходиться в її межах, оскільки при його облаштуванні не було встановлено та не оформлено відповідних документів на встановлення охоронної зони, так як це вимагає Постанова Кабінету Міністрів України №2262 від 11.12.1999 та рішення Виконавчого комітету Жданівської міської ради народних депутатів від 18.04.1984 №162/5, не винесено межі в натуру, та відповідне рішення органу місцевого самоврядування про встановлення охоронних зон після відновлення меж земельних ділянок в натурі, не приймалось, документація не затверджувалась.

Крім того, законодавством встановлено заборону будівництва та розміщення будь-яких споруд та інших об'єктів в охоронних зонах об'єктів, віднесених МНС до реперної мережі, у той же час в охоронних зонах об'єктів, не віднесених до реперної мережі, може провадитися діяльність, яка негативно не впливає на якість спостережень і не перешкоджає нормальному функціонуванню зазначених об'єктів за письмовою згодою відповідного підприємства, установи чи організації МНС.

За встановлених судами обставин, охорона зона вказаного метеомайданчика не віднесена до реперної мережі та має заборону здійснення приватного будівництва у разі наявності погодження відповідного підприємства, установи чи організації МНС та додержання вимог нормативних актів, зокрема, Настанови гідрометеорологічним станціям і постам та Настанови випуск 1 частина 1 "Метереологічні спостереження на станціях 2011 рік", а відповідно до Викопіювання з генерального плану м.

Маріуполя земельні ділянки в охоронній зоні, крім іншого, віднесено до житлової забудови (садибна), житлової забудови (садибна), що проектується.

Таким чином, оскільки подані позивачем документи відповідали вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість прийнятого радою рішення та обрали правильний спосіб захисту прав позивача відмінного, від зазначеного безпосередньо у позовних вимогах, а саме шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване та мотивоване рішення з урахуванням вимог Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет позову, зважаючи на значення справи для сторін, її категорію та складність і обраний позивачем спосіб захисту, а також приймаючи до уваги відсутність даних про те, що розгляд справи становить значний суспільний інтерес, Верховний Суд приходить до висновку про наявність законних підстав вважати дану справу такою, що є незначної складності.

Обставини, які є критерієм для віднесення вказаної справи до категорії таких, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у розумінні частин 3 та 4 статті 12 КАС України у касаційній скарзі не містяться.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.

Отже, постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.09.2018 у справі №263/16486/17, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, оскільки оскаржуване судове рішення прийнято у справі незначної складності, передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини відсутні, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 3, 328, 333, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Маріупольської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26.09.2018 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі №263/16486/17 за позовом ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

Л.Л. Мороз

Т.О. Анцупова

М.М. Гімон,

Судді Верховного Суду