Ухвала КАС ВП від 16.02.2021 року у справі №560/5198/20

УХВАЛА

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 560/5198/20

адміністративне провадження № К/9901/4414/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу військової частини А3808 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі №560/5198/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3808 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А3808 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року, позов задоволено частково:

- стягнуто з військової частини А3808 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади в розмірі: 29500 грн 00 коп з урахуванням обов'язкових платежів та виплат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, військова частина А3808 звернулася 11 лютого 2021 року за допомогою підсистеми "Електронний суд" із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України").

У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі №560/5198/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №560/5198/20 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо застосування норм законодавства.

За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що оскільки пункт 2 частини 5 статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а " - "г" цієї правової норми, проте відповідачем таких винятків не зазначено, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини А3808 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року у справі №560/5198/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А3808 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена..................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду