Сплив строків пред’явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності

Колегія суддів переглянула рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь кредитора заборгованість у зв’язку з невиконанням грошового зобов’язання — 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідач просив скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про відмову кредиторові у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційних вимог, зважаючи на такі обставини справи.

Суд встановив, що між банком, який пізніше відступив право вимоги позивачеві у справі, та відповідачем було укладено Кредитний договір і Договір поруки.

У зв’язку з неналежним виконанням Кредитного договору та виникнення заборгованості фінустанова звернулася до суду з позовом щодо примусового стягнення заборгованості.

Рішенням місцевого суду стягнуто солідарно з боржника та поручителя заборгованість по кредиту й процентам за користування кредитними коштами.

Постановою державного виконавця відділу ДВС відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, який постановою старшого державного виконавця було повернуто стягувачеві й роз’яснено про повторне пред’явлення для виконання у визначений строк.

Натомість кредитор звернувся з новим позовом до суду про стягнення з боржника на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості за кредитним договором, стягнутої рішенням місцевого суду, оскільки вказане рішення суду боржником не виконано, а кредитну заборгованість не повернуто.

Відповідно до статті 625 ЦК України, на яку покликався позивач, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні — це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов’язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом — встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред’явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом у встановленому законом порядку.