"Докази, отримані в результаті тимчасового доступу до речей і документів, повинні бути безумовно відкриті стороні захисту в порядку, визначеному ст. 290 КПК України. Однак процесуальні документи, а саме ухвали слідчого судді про надання такого доступу, можуть бути надані й під час судового розгляду" – саме до такого висновку прийшла колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючого Слинька С.С., суддів Ємця О. П.,
Кишакевича Л. Ю., при ухваленні постанови від 28.05.2020 у справі № 751/9365/15-к.
Мотивуючи свій висновок Суд вказав на те, що процесуальні документи про надання дозволу на тимчасовий доступ до документів не є самостійним доказом у кримінальному провадженні та не є документами в розумінні ч. 2 ст. 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння. Відповідно такі процесуальні документи, у тому числі ухвали слідчого судді про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, повинні досліджуватися судом під час судового розгляду з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті тимчасового доступу до цих документів.
Системне тлумачення Судом ст. 290 КПК України дозволило зробити висновок, що відповідно до ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, які є в її розпорядженні, то відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. В ухвалі слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів немає жодних відомостей, які можуть бути доказами в конкретному кримінальному провадженні. Ця ухвала за своєю правовою природою є процесуальною підставою для отримання доказів. Але сам доказ вона не підміняє і у доказ не трансформується.
При цьому, ухвала слідчого судді про надання тимчасового доступу до речей і документів повинна досліджуватися судом з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті вказаних дій.
На етапі досудового розслідування сторони відповідно до ст. 290 КПК України повинні розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, і суд, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні підстави (ухвали, клопотання тощо), які стали підставою для отримання будь-якого з доказів.
Читайте статтю: Постанова про призначення слідчого/прокурора більше не потрібна?
Вказане рішення явно вибилось із усталеної практики Верховного Суду щодо питання необхідності відкриття стороні захисту процесуальних документів, які стали підставою для отримання доказів у кримінальному провадженні, та як наслідок може розпочати серію нових висновків Верховного Суду, які будуть стосуватися особливостей виконання вимог ст. 290 КПК України в залежності від виду процесуальної дії, дозвіл на проведення якої надається слідчим суддею.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 по справі № 751/7557/15‑к підтвердила висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16.03.2017 у справі № 5‑364кс16, про те, що за наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для проведення негласних (слідчих) розшукових дій та які не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, оскільки тоді їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення, можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
В подальшому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у справі № 640/6847/15 висловила свою правову позицію про те, що суди повинні вивчати ситуації, коли процесуальні документи щодо проведених НСРД не були повністю розкриті стороні захисту після завершення досудового розслідування. Поряд з перевіркою дотримання умов надання дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх. Якщо такі причини були поважними (наприклад у разі відмови апеляційного суду у розсекреченні ухвали) суд може допустити відомості, здобутті у результаті НСРД, як доказ у кримінальному провадженні за умовин надання прокурором відповідних ухвал суду та учасникам процесу на стадії судового розгляду. При цьому, стороні захисту має бути забезпечена реальна можливість та необхідний час для висловлення суду своїх заперечень щодо законності проведення НСРД, а суд, в свою чергу, зобов'язаний надати оцінку належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
Дійсно, постановлення ухвал про дозвіл на проведення НСРД у кримінальному провадженні вимагає дотримання режиму секретності, що в свою чергу може ускладнити та розтягнути у часі процедуру ознайомлення сторони захисту із матеріалами, які з тих чи інших причин не були розсекреченні на момент завершення досудового слідства.
До висновку Верховного Суду у справі № 640/6847/15 привела цілком конкретна ситуація, яка має виключний характер і не дає можливості застосовувати цей висновок на противагу висновку у справі № 751/7557/15к (висновки співвідносяться як частина та ціле).
Блог