Ухвала КЦС ВП від 14.06.2021 року у справі №2-4870/11

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 2-4870/11

провадження № 61-9174св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.

учасники справи:

стягувач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",

заявник (боржник) - ОСОБА_1,

суб'єкт оскарження - державний виконавець відділу Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенко Сергій Михайлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року у складі судді Головчак М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Вербової І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги, судових рішень судів першої та апеляційної інстанції

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Подільського районного управління юстиції у м.

Києві).

На обґрунтування доводів скарги зазначала, що 06 січня 2021 року, зайшовши у електронний кабінет клієнта банку (АТ "Приват Банк") дізналася, що на її розрахункові рахунки накладено арешт, у зв'язку з виконавчим провадженням, яке відкрито Подільським районним відділом державної виконавчої служби у м. Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

07 лютого 2021 року державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві міжрегіонального управління Міністерства юстиції України направив на адвокатський запит на електронну адресу її адвоката постанову про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року з примусового виконання виконавчого листа, виданого Подільським районним судом м. Києва 04 квітня 2012 року на виконання заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2012 року у справі №2-4870/11 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості за кредитним договором у розмірі 140 038,45 грн, 1 400,38 грн судового збору та 120,00 грн на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Станом на 07 лютого 2021 року вона не знала про ухвалене судове рішення, оскільки не була повідомлена про розгляд справи і не приймала участь в судових засіданнях, постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 лютого 2016 року не отримувала.

Зазначала, що постановадержавного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року прийнята з порушенням вимог законодавства та підлягає скасуванню, оскільки станом на 22 лютого 2016 року сплив річний строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначений Законом України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, і стягувач не звертався до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа.

Посилаючись на наведене, просила поновити строк для подання скарги на дії державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М., визнати незаконними дії державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року та скасувати постанову державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції з висновками якого погодився суд першої інстанції, мотивована тим, що при винесені оскаржуваної постанови державний виконавець ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенко С. М. діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, оскільки на момент пред'явлення до виконаннявиконавчого листа, виданого Подільським районним судом м. Києва04 квітня 2012 року строк пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання становив три роки, а тому відсутні підстави для визнання дій державного виконавця незаконними.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Подільського районного суду м Києва від 17 березня 2021 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року, в якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішеннятаухвалити нове судове рішення про задоволення її скарги, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Матеріали справи надійшли до касаційного суду 18 червня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, оскільки на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 лютого 2016 року, Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року не був прийнятий і набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, а отже застосуванню підлягали норми Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, відповідно до статті 22 якого строк пред'явлення виконавчого листа до виконання становив один рік. Зважаючи на те, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання закінчився, державний виконавець не мав підстав для прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження, а тому суди дійшли помилкового висновку про законність дій державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. Крім того, звертав увагу на не урахування судами його доводів про порушення про державним виконавцем вимог статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року щодо вчинення виконавчих дій не за місцем проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна, та не направлення йому як стороні виконавчого провадження копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 3 частини 1 цієї статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2012 року у справі №2-4870/11 позов ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 140 038,45
грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 400,38 грн, та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн.

04 квітня 2012 року Подільським районним судом м. Києва видано виконавчий лист.

22 лютого 2016 року ПАТ "Універсал Банк" звернувся до ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого Подільським районним судом м. Києва.

22 лютого 2016 року державний виконавець ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №
50265956.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Зазначене конституційне положення відображено і у статті 18 ЦПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Таким чином, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

На відміну від позовного провадження, у якому суд вирішує існуючий між сторонами цивільно-правовий спір, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних (приватних) виконавців мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за їх належним виконанням. Згідно з чинним процесуальним законодавством, здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження у цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статтею 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, перевіряючи доводи скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, керувався приписами Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, згідно зі статтею 12 якого виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, а тому дійшов висновку, що державний виконавець відкрив виконавче провадження з дотриманням вимог чинного законодавства.

Зазначених висновків суди дійшли внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк для пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим частиною 1 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, в редакції станом на момент видачі виконавчого листа, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

Отже, за правилом статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 рокувиконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі, може бути пред'явлений до примусового виконання протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Із заявою про відкриття виконавчого провадження ПАТ "Універсал Банк" звернулося до виконавчої служби 22 лютого 2016 року. На момент звернення стягувача із заявою до виконавчої служби чинним був Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року. В цей же день державний виконавець ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенко С. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 лютого 2016 року №50265956.

Судами установлено, що заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 27 січня 2012 року набрало законної сили 08 лютого 2012 року, виконавчий лист №2-4870/11 виданий Подільським районним судом м. Києва 04 квітня 2012 року, строк пред'явлення його до виконання - один рік, а отже 09 лютого 2013 року зазначений строк сплив.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 24, пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, в редакції чинній на момент звернення стягувача з заявою про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку для пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Ураховуючи, що на момент звернення ПАТ "Універсал Банк" із заявою про відкриття виконавчого провадження, строк пред'явлення виконавчого листа №2-4870/11 до виконання закінчився, державний виконавець не мав законних підстав для відкриття виконавчого провадження, а тому дії державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року вчинені з порушенням вимог статті 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року.

Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII був прийнятий 02 червня 2016 року та набрав чинності 05 жовтня 2016 року. Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року. Після набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На момент звернення ПАТ "Універсал Банк" із заявою про відкриття виконавчого провадження (22 лютого 2016 року), строк пред'явлення виконавчого листа №2-4870/11 до виконання, визначений статтею 22 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року закінчився, на той час Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII в редакції від 02 червня 2016 року не був прийнятий, і його дія не поширювалася на правовідносини, які закінчились до набрання ним чинності.

Посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідно до пункту 5 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року, пред'являються до виконання у строки, встановлені Законом від 02 червня 2016 року, тобто в межах трьох років є помилковими, оскільки принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року або іншим нормативно-правовим актом (рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди застосували Закон України Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, який не підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця ВДВС Подільського районного управління юстиції в м.

Києві Москаленка С. М. Зазначене є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дій державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. та скасування постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка С. М. про відкриття виконавчого провадження №50265956.

З огляду на встановлені судом касаційної інстанції порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення, Верховний Суд не вважає за необхідне надавати оцінку доводам касаційної скарги про порушення державним виконавцем порядку відкриття виконавчого провадження, передбаченого статтею 20 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року, та щодо не направлення боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 412 ЦПК України).

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій, застосували Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02 червня 2016 року, який не підлягав застосуванню, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м Києва від 17 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 травня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка Сергія Михайловича задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка Сергія Михайловичащодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року.

Скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві Московенка Сергія Михайловича про відкриття виконавчого провадження №50265956 від 22 лютого 2016 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко