Ухвала КЦС ВП від 02.03.2020 року у справі №754/3017/19

Постанова

Іменем України

16серпня 2021 року

м. Київ

справа № 754/3017/19

провадження № 61-2878св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пасивний дім України",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасивний дім України" на постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасивний дім України" (далі - ТОВ "Пасивний дім України") про визнання звільнення незаконним, зобов'язання звільнити за власним бажанням, видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилався на таке. З 01 серпня 2017 року позивач працював на посаді заступника директора з розвитку в ТОВ "Пасивний дім України", директором, фактичним засновником та власником якого є ОСОБА_2.

Його місячна заробітна плата складала 20 054 грн. З 01 липня 2018 року відповідач безпідставно припинив виплату заробітної плати та добових за відрядження.

11 вересня 2018 року позивач, повернувшись з відрядження, звернувся до відповідача із заявою про повернення заборгованості із заробітної плати. У задоволенні зазначеної заяви відповідач відмовив. Після того, як позивач прямо повідомив директору про вжиття заходів з попередження порушення його прав як працівника, у вигляді звернення до відповідних органів зі скаргами, директор заявив, що позивач не працює в ТОВ "Пасивний дім України", а у випадку намагання стягнути заборгованість із заробітної плати позивача буде звільнено за пунктом 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме за прогул без поважних причин.

12 листопада 2018 року позивач особисто подав до офісу заяву про звільнення за власним бажанням з виплатою йому заборгованості із заробітної плати та невикористаної частини щорічної відпустки. Вказана заява також була надіслана поштою та в електронному вигляді на адресу роботодавця, проте останнім була проігнорована. Через припинення виплати заробітної плати відповідачем з липня 2018 року та невиплати витрат на відрядження, позивачем подано заяву про звільнення з вимогою звільнити його із займаної посади наступного дня після проведення всіх розрахунків. Зазначена заява відповідачем проігнорована, трудова книжка не повернута.

31 жовтня 2018 року під час звернення до суду за захистом своїх прав із позовом про стягнення заробітної плати та витрат (добових) на службове відрядження (справа № 754/15571/18) ОСОБА_1 довідався про існування актів про відсутність на роботі з червня 2018 року, а 31 січня 2019 року він отримав наказ про звільнення з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України. Його було звільнено з посади менеджера (управителя) з питань регіонального розвитку, але відповідно до наказу про прийняття на роботу, довіреності від 01 серпня 2018 року та штатного розпису ТОВ "Пасивний дім України" позивач займав посаду заступника директора з розвитку. Також відповідач порушив порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки з наказом про звільнення з роботи позивача не ознайомив, наказ йому було вручено засобами поштового зв'язку. Звертав увагу суду на те, що з актів про відсутність працівника на роботі з 13 червня 2018 року до 11 січня 2019 року випливає, що їх було складено в момент перебування позивача у відрядженні.

З урахуванням викладеного позивач просив: визнати його звільнення з роботи за пуктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконним; зобов'язати відповідача звільнити його з посади заступника директора з розвитку за власним бажанням з 13 листопада 2018 року та внести відомості до трудової книжки за заявою від 12 листопада 2018 року про звільнення позивача за власним бажанням з 13 листопада 2018 року за статтею 38 КЗпП України; зобов'язати відповідача видати трудову книжку; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53 165,22 грн, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 53 165,22 грн; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 28 132,20 грн; вихідну допомогу в розмірі 60 162 грн та судові витрати у розмірі 3 700 грн. Позивач у позовній заяві також зазначав, що вона стосується також відшкодування моральної шкоди без визначення розміру відшкодування такої шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для зміни формулювання причини звільнення, посилаючись на те, що зазначені позивачем факти під час розгляду справи не встановлені та не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статті 77 та 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення позивача унеможливлює задоволення і похідних вимог у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, стягнення вихідної допомоги, стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та відшкодування завданої моральної шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано наказ ТОВ "Пасивний дім України" № 25-к від 31 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України незаконним. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи, зазначивши, що він звільнений з ТОВ "Пасивний дім України" за власним бажанням у зв'язку із невиконанням власником законодавства про працю на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з виплатою на підставі статті 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Змінено дату звільнення з 31 січня 2019 року на 13 листопада 2018 року.

Зобов'язано ТОВ "Пасивний дім України" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України з 12 листопада 2018 року.

Стягнуто з ТОВ "Пасивний дім України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 53 165,22 грн, а також вихідну допомогу в розмірі 60 162 грн, а всього 113 327,20 грн без утримання сум податків і зборів. Стягнуто з ТОВ "Пасивний дім України" на користь ОСОБА_1 3000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведення позивачем факту свого звернення до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, про відсутність порушень трудового законодавства зі сторони відповідача, а відповідно про відсутність підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим позов підлягав частковому задоволенню в межах заявлених позовних вимог. Апеляційний суд зазначав, що зважаючи на характер порушень трудового законодавства зі сторони відповідача, ступеню його вини, тяжкості моральних страждань позивача з відповідача підлягає відшкодуванню завдана моральна шкода. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення трудової книжки та стягнення компенсації за невикористану відпустку, апеляційний суд виходив із того, що на час розгляду справи трудова книжка повернута позивачу, а компенсація за невикористану відпустку сплачена на користь позивача, докази чого містяться у матеріалах справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У лютому 2020 року ТОВ "Пасивний дім Україна" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2018 року у справі № 235/1337/17 щодо належного повідомлення про намір працівника звільнитися за власним бажанням, застосування статті 38 КЗпП України. Заявник також посилався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норми статті 38 КЗпП України в частині доказів, які свідчать про порушення роботодавцем трудового законодавства, що є підставою для розірвання працівником у визначений строк трудового договору за власним бажанням та про застосування статті 38 КЗпП України щодо обов'язковості отримання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, зазначення у наказі про стягнення строків вчинення дисциплінарного проступку та на встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме на підставі заяви позивача про виплату заборгованості, звернень позивача до начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, начальника Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м.

Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва, начальника Управління праці та соціального захисту населення Печерського району міста Києва із заявами щодо порушення його трудових прав, а саме невиплати заробітної плати та відомостей про перерахування заробітної плати за липень, серпень, вересень та листопад 2018 року та на підставі виходу апеляційного суду за межі позовних вимог під час розгляду справи.

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, які суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини 4 статті 395 ЦПК України ОСОБА_1 не надав доказів надсилання копій заперечень та доданих до них документів іншим учасникам справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Пасивний дім України" в указаній справі на підставі пункту 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до наказу директора ТОВ "Пасивний дім України" № 4 від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 було зараховано на посаду заступника директора з розвитку з 01 серпня 2017 року з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом (т. 1, а. с. 177).

07 грудня 2018 року наказом директора ТОВ "Пасивний дім України" № 18к до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі статті 147 КЗпП України (т. 2, а. с. 14). Копію наказу направлено на адресу позивача супровідним листом від 07 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 15).

Відповідно до наказу директора ТОВ "Пасивний дім України" від 31 січня 2019 року позивача звільнено з 31 січня 2019 року за прогул за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України із зазначенням, що підставою видання наказу є наказ № 18к від 07 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 19).

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Апеляційний суд встановив, що матеріали справи містять докази звернення позивача до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням шляхом направлення на адресу відповідача заяви про звільнення засобами поштового зв'язку за адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Велика Васильківська, буд.43/16, оф.20., м. Київ (т.1 а. с. 210).

Крім того, у матеріалах справи наявна заява про звільнення від 12 листопада 2018 року, на якій є підписи інженерів ТОВ "Пасивний дім України", що засвідчили факт передачі заяви до ТОВ "Пасивний дім України". (т. 1 а. с. 126).

Відповідно до наказу директора ТОВ "Пасивний дім України" №4/од від 21 лютого 2019 року було призначено проведення службового розслідування за фактом надання позивачем ОСОБА_1 заяви про звільнення від 12 листопада 2018 року (т. 2 а. с. 40).

Волевиявлення працівника щодо звільнення з роботи є його безперечним правом, а тому роботодавець неправомірно не вчинив жодних дій щодо звільнення працівника на підставі заяви позивача від 12 листопада 2018 року. Правильним є висновок апеляційного суду стосовно звернення позивача до роботодавця з вимогою звільнити його за власним бажанням на підставі невиконання роботодавцем або уповноваженим ним органом вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач вчинив всі можливі дії, направлені на повідомлення роботодавця про своє бажання звільнитися, передавши заяву про звільнення безпосередньо до офісу товариства, що визнається самим відповідачем та підтверджується письмовими доказами, а саме копією заяви із підписами працівників товариства, а також направивши таку ж заяву на адресу роботодавця засобами поштового зв'язку.

У зв'язку наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження звернення до роботодавця із заявою про звільнення, оскільки вони стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Як випливає із матеріалів справи 05 жовтня 2018 року позивач звертався до ТОВ "Пасивний дім України" в особі директора із заявою про виплату заборгованості з виплати заробітної плати, починаючи з 01 липня 2018 року. (т. 1, а. с. 44-47).

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 також звернувся із заявами щодо порушення його трудових прав, а саме невиплати заробітної плати до начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, начальника Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва, начальника Управління праці та соціального захисту населення Печерського району міста Києва (т.1, а. с.75-99).

Із зведених відомостей на перерахування заробітної плати випливає, що заробітна плата за липень - листопад 2018 року була нарахована позивачу лише у січні 2019 року (т. 2, а. с. 23-25), тобто на момент звернення позивача із заявою про звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України відповідач мав заборгованість з виплати заробітної плати позивачу.

Враховуюче наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що сама по собі наявність заборгованості з виплати заробітної плати станом на дату звернення до роботодавця із заявою про звільнення є доказом порушення трудового законодавства.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 227/5686/14-ц (провадження № 61-320 св 17).

Щодо посилань касаційної скарги на встановлення обставин справи на підставі недопустимих доказів необхідно зазначити наступне. Відповідно до змісту статті 78 ЦПК України недопустимими є докази що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проаналізувавши надані сторонами докази та надавши їм належну правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність порушень трудових прав позивача зі сторони роботодавця.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Ураховуючи вищезазначене, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Тому зазначені доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не приймаються до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки і містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами попередніх інстанцій.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду стосовно застосування статті 38 та 149 КЗпП України, то вони не заслуговують на увагу оскільки Верховний Суд уже викладав висновки стосовно застосування вказаних норм права.

Так, у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 227/5686/14-ц (провадження № 61-320 св 17) у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок щодо правильності оскаржуваного рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним відмови роботодавця про звільнення працівника за частиною 3 статті 38 КЗпП України, оскільки матеріали справи містили докази порушення умов виплат заробітної плати робітнику, що і стало підставою для розірвання трудового договору за частиною 3 статті 38 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 174/358/16-ц (провадження № 61-13174 св 18) у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок про факультативність (необов'язковість) відібрання пояснень до застосування дисциплінарного стягнення, оскільки метою отримання власником або уповноваженим ним органом письмових пояснень порушника трудової дисципліни є з'ясування обставин, за яких вчинено проступок для врахування цього поряд з іншими обставинами при обранні виду стягнення, а тому сам по собі факт неотримання власником або уповноваженим ним органом таких пояснень за відсутності відомостей про поважність причин вчинення проступку не може бути підставою для визнання рішення про застосування дисциплінарного стягнення незаконним.

Щодо доводів касаційної скарги про вихід апеляційний судом за межі позовних, то вони є безпідставними. Зі змісту позовної заяви випливає, що у ній зазначено також про відшкодування завданої роботодавцем моральної шкоди. Позивач від вказаної вимоги під час розгляду справи не відмовився, а незазначення позивачем розміру відшкодування шкоди не є підставою для невирішення такої вимоги.

Апеляційний суд встановив факт порушення відповідачем прав позивача, вину у цьому відповідача та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування позивачу завданої моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пасивний дім України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний