Ухвала КЦС ВП від 20.03.2018 року у справі №766/1607/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 766/1607/17

провадження № 61-805св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-ресурс",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, Управління національної поліції в Херсонській області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-ресурс", поданою його представником Якуб Ольгою Валеріївною, на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року і додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року, ухвалені у складі судді Хайдарової І. О., та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Склярської І. В., Семиженка Г. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-ресурс" (далі - ДП МВС України "Інформ-ресурс"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, Управління національної поліції в Херсонській області, про витребування майна з чужого володіння та зобов'язання видати майно.

В обґрунтування позову зазначив, що є власником автомобіля марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, синього кольору, кузов № НОМЕР_1, який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 15 квітня 2000 року.

20 січня 2015 року інспектором Державної патрульної служби Державної автомобільної інспекції м. Херсона ОСОБА_2 затримано зазначений автомобіль, вилучено його і поміщено на тимчасове зберігання до спеціального майданчика.

Станом на час розгляду справи транспортний засіб зберігається на спеціальному майданчику по АДРЕСА_1, який підпорядкований південній міжрегіональній філії ДП МВС України "Інформ-ресурс".

Підставою затримання зазначено "Державна виконавча служба міського управління юстиції м. Донецька"; усно йому роз'яснено, що автомобіль арештовано на підставі постанови державного виконавця про арешт майна в виконавчому провадженні щодо стягнення із нього грошових коштів.

Позивач зазначає, що ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17 грудня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2/0508/104/2012 від 6 серпня 2013 року про солідарне стягнення з нього, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованості за кредитним договором в сумі 4 403 767,75 гривень.

Виконавче провадження про стягнення з нього заборгованості завершене, боргових зобов'язань перед третіми особами ОСОБА_1 не має, тобто автомобіль марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1, затримано і передано на зберігання до спеціального майданчика безпідставно.

Державна виконавча служба, яка зобов'язана направити вимогу про повернення транспортного засобу із спеціального майданчика і компенсувати витрати за його зберігання за рахунок коштів виконавчого провадження, цих обов'язків не виконує.

Позивач вказує, що вартість зберігання автомобіля марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1, на спеціальному майданчику за період з січня 2015 року по січень 2017 року складає 15 420 гривень. Хоча його вини у безпідставному поміщенні транспортного засобу на зберігання немає і він не повинен нести такі витрати, за відсутності оплати автомобіль йому не повертають.

За викладених обставин просив витребувати автомобіль марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1, з незаконного володіння ДП МВС України "Інформ-ресурс" і зобов'язати відповідача видати йому цей транспортний засіб безоплатно.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року, з урахуванням додаткового рішення цього суду від 20 жовтня 2017 року, позов задоволено.

Витребувано автомобіль марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, синього кольору, кузов № НОМЕР_1, тип кузову - легковий седан, який належить ОСОБА_1, з незаконного володіння ДП МВС України "Інформ-Ресурс" (Південна міжрегіональна філія).

Зобов'язано ДП МВС України "Інформ-Ресурс" видати ОСОБА_1 зазначений автомобіль без оплати послуг зі зберігання транспортного засобу.

Стягнено з ДП МВС України "Інформ-Ресурс" на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору 640 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний транспортний засіб вилучено у позивача і поміщено на спеціальний майданчик у ході виконання судового рішення, яке скасоване ще до вилучення цього автомобіля, тобто правової підстави для його затримання у дійсності не було.

Оскільки державна виконавча служба ухиляється від направлення відповідачу вимоги про повернення автомобіля і компенсації витрат на його зберігання, а підстав для покладення обов'язку з погашення таких витрат на позивача немає, суд дійшов висновку про витребування цього майна з володіння ДП МВС України "Інформ-Ресурс", зобов'язавши його видати автомобіль безоплатно.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ДП МВС України "Інформ-Ресурс" залишено без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року і додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року - без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо зобов'язання відповідача повернути спірний автомобіль власнику, видавши його безоплатно, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року ДП МВС України "Інформ-Ресурс" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, не передбачено безоплатне зберігання і видачу транспортного засобу зі спеціального майданчика.

На думку заявника, правовідносини сторін регулюються положеннями статей 936, 946, 954 ЦК України щодо договору зберігання, якими також не передбачено безоплатне зберігання речі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року та додаткового рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у яких послався на безпідставність її доводів. Зазначив, що ДП МВС України "Інформ-Ресурс" не позбавлене права звернутися із відповідним позовом про стягнення оплати за зберігання транспортного засобу до відповідного органу державної виконавчої служби, проте він оплачувати такі послуги не повинен, так як правових підстав для затримання і вилучення автомобіля не було.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 вересня 2012 року у справі № 2-640/11 стягнено солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованість за кредитним договором 550
987,52 доларів США, що за встановленим Національним банком України курсом гривні до долара США станом на дату розрахунку становить 4 403 767,75 гривень.

На підставі цього рішення 6 серпня 2013 року видано виконавчий лист №2/0508/104/2012, примусове виконання якого здійснювалося у виконавчому провадженні № 36897079 відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області).

Постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області від 15 листопада 2013 року накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону його відчуження. Відповідні відомості внесені до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 25 березня 2014 року скасовано рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27 вересня 2012 року у справі № 2-640/11 за нововиявленими обставинами і призначено справу до розгляду у загальному порядку.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року визнано недійсним довір поруки № 2.152/08-ДП2 від 26 червня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 зобов'язався солідарно відповідати за кредитними зобов'язаннями фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Суд встановив, що ОСОБА_1 вказаний договір не підписував.

3 липня 2014 року виконавче провадження № 36897079 завершено у зв'язку з відмовою стягувача здійснити авансування витрат на проведення виконавчих дій; виконавчий лист повернено стягувачу.

20 січня 2015 року співробітниками Державної патрульної служби Державної автомобільної інспекції м. Херсона затримано належний ОСОБА_1 автомобіль автомобіля марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1, вилучено і передано його на тимчасове зберігання до спеціального майданчика по АДРЕСА_1, який підпорядкований південній міжрегіональній філії ДП МВС України "Інформ-ресурс". Підставою затримання зазначено "Державна виконавча служба міського управління юстиції м. Донецька".

Про затримання автомобіля і його місцезнаходження повідомлено УДВС ГТУЮ в Донецькій області 24 січня 2015 року.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17 грудня 2015 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2/0508/104/2012 від 6 серпня 2013 року про солідарне стягнення з ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" заборгованості за кредитним договором в сумі 4 403 767,75 гривень.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 21 червня 2016 року визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Донецькій області та зобов'язано зняти арешт з рухомого майна ОСОБА_1, який накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15 листопада 2013 року.

9 серпня 2016 року запис про обтяження вилучено із Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Листом від 28 листопада 2016 року УДВС ГТУЮ у Донецькій області роз'яснило ОСОБА_1, що правові підстави для утримання його автомобіля на спеціальному майданчику відсутні і він має право витребувати його або зобов'язати ДП МВС України "Інформ-ресурс" повернути автомобіль у судовому порядку.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Правовідносини щодо зберігання транспортних засобів на спеціальному майданчику врегульовані Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку у редакції, чинній на час затримання спірного автомобіля, уразі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", уповноважена особа Державтоінспекції негайно тимчасово затримує такий транспортний засіб та доставляє на спеціальний майданчик чи стоянку.

Про тимчасове затримання транспортного засобу боржника уповноважена особа органу Державтоінспекції повідомляє державному виконавцю протягом трьох діб (пункт 8 Порядку у редакції, чинній на час затримання спірного автомобіля).

Відповідно до пункту 12 Порядку у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом, вилучення тимчасово затриманого транспортного засобу боржника із спеціального майданчика чи стоянки здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі вимоги.

Витрати з транспортування і зберігання транспортного засобу боржника на спеціальному майданчику чи стоянці компенсуються органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем після вилучення транспортного засобу із спеціального майданчика чи стоянки за рахунок коштів виконавчого провадження у порядку, встановленому спільним наказом МВС та Мін'юсту.

Зазначені положення свідчать, що у разі затримання транспортного засобу на виконання вимог Закону України "Про виконавче провадження" витрати з його транспортування і зберігання компенсуються відповідним органом державної виконавчої служби, на підставі вимоги якого транспортний засіб вилучається із спеціального майданчика.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення про стягнення з позивача кредитної заборгованості скасовано у березні 2014 року, виконавче провадження № 36897079 з виконання цього рішення завершене у липні 2014 року і виконавчий лист повернений стягувачу, жодних виконавчих дій у вказаному провадженні УДВС ГТУЮ у Донецькій області не здійснює, проте накладений на майно ОСОБА_1 арешт виконавча служба не скасувала. Після отримання повідомлення про затримання автомобіля марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1, його вилучення і передачу на тимчасове зберігання до спеціального майданчика УДВС ГТУЮ у Донецькій області, за відсутності відкритого виконавчого провадження, ніяких дій не вчинило, вимогу про вилучення цього транспортного засобу не направило, у добровільному порядку скасувати арешт майна боржника відмовилося, у зв'язку з чим автомобіль перебував на спеціальному майданчику більш, ніж два роки.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).

Згідно зі статями 321, 386 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Оскільки рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості скасоване і виконавче провадження, у якому він має статус боржника, відсутнє, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що належний позивачу автомобіль утримується на спеціальному майданчику без відповідних правових підстав, та правильно зобов'язали ДП МВС України "Інформ-ресурс" повернути власникуавтомобіль марки DAIMLER-BENZ250 1986 року випуску, кузов № НОМЕР_1.

Так як при затриманні і поміщенні на спеціальний майданчик транспортного засобу на підставі положень Закону України "Про виконавче провадження" оплату за його зберігання здійснює відповідний орган державної виконавчої служби, а не власник, правильним є висновок судів про зобов'язання відповідача видати позивачуавтомобіль без оплати ним послуг за його зберігання.

Доводи заявника про те, що Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, не передбачено безоплатне зберігання і видачу транспортного засобу зі спеціального майданчика для утримання транспортних засобі, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.

Згідно з зазначеним Порядком саме виконавча служба несе витрати з оплати за зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику, тому заявник не позбавлений можливості заявити відповідну вимогу щодо компенсації вказаних витрат до УДВС ГТУЮ у Донецькій області.

Твердження заявника про те, що спірні правовідносини регулюються положеннями статей 936, 946, 954 ЦК України щодо договору зберігання, якими також не передбачено безоплатне зберігання речі, касаційний суд відхиляє.

Згідно зі статтями 936, 946 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Стаття 954 ЦК України визначає, що положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

Договір зберігання є двостороннім зобов'язанням, у якому правами та обов'язками наділені обидві сторони. Зберігач, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка, у свою чергу, зобов'язана після закінчення строку, зазначеного зберігачем, забрати здане нею майно і відшкодувати пов'язані зі зберіганням витрати.

Сторони у цій справі не укладали договір зберігання транспортного засобу; автомобіль позивача поміщено на спеціальний майданчик працівниками Державтоінспекції у зв'язку з оголошенням його в розшук державним виконавцем.

Питання поміщення і утримання транспортного засобу на спеціальному майданчику урегульовано спеціальним підзаконним актом - Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, у якому визначені, у тому числі, правові підстави зберігання та питання оплати за такі послуги.

Таким чином, твердження заявника про застосування до спірних правовідносин статей 936, 946, 954 ЦК України є помилковими.

Колегія суддів також враховує, що згідно з вимогами законодавства, повернення ОСОБА_1 транспортного засобу повинно здійснюватися державним виконавцем шляхом направлення вимоги про його вилучення зі спеціального майданчика.

Проте судами встановлено, що УДВС ГТУЮ у Донецькій області, будучи обізнаним про затримання транспортного засобу та відсутність відкритого виконавчого провадження щодо ОСОБА_1, від виконання таких дій ухилилося, натомість роз'яснило позивачу право самостійно витребувати це майно від відповідача, зокрема, у судовому порядку.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Так, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які стосуються майнових інтересів.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу і ці помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

За таких обставин касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недопустимість покладення на ОСОБА_1 відповідальності за недотримання органами державної виконавчої служби визначеної законодавством процедури вилучення транспортного засобу зі спеціального майданчика.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України").

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої і апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання судових рішень

Згідно з частиною 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.

Оскільки касаційну скаргу ДП МВС України "Інформ-ресурс" залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року та додаткового рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Інформ-ресурс", поданою його представником Якуб Ольгою Валеріївною, залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року, додаткове рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 12 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 6 червня 2017 року і додаткового рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 20 жовтня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов