Ухвала КЦС ВП від 31.07.2018 року у справі №133/2343/17

Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 133/2343/17

провадження № 61-39203св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

третя особа - служба у справах дітей Козятинської міської ради Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року в складі судді Сєчка В. Л. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Медяного В. М., Марчук В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - служба у справах дітей Козятинської міської ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 2012 року по 22 грудня 2014 року, від якого вони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Син проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.

За рішенням суду відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання сина, проте сплачує їх нерегулярно, по 9-10 місяців аліменти не платить і як наслідок станом на 01 листопада 2017 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 14 900 грн.

Відповідач не приймає участі у вихованні сина, не спілкується з ним, не цікавиться його життям, не дбає про його розвиток та його майбутнє. Відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, не проявляє своєї любові та турботи, не забезпечує його лікування у період хвороби та підготовку до самостійного життя.

З урахування зазначеного ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно їхнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення міськрайонного суду мотивовано тим, що заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав свідчить про те, що він має бажання спілкуватися з сином та приймати участь у його вихованні. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження свідомого та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що могло б бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача як позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина. При цьому судом було враховано висновок органу опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина. Також судом враховано, що відповідач 23 лютого 2015 року, 04 березня 2015 року та 23 березня 2015 року звертався до служби у справах дітей Козятинської міської ради Вінницької області з приводу неналежного утримання та виховання позивачем їх спільного сина та чинення нею перешкод у спілкуванні із дитиною йому та його батькам.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з урахуванням усіх встановлених обставин та зібраних у справі доказів апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки. Відповідач категорично заперечує проти позбавлення батьківських прав відносно його малолітнього сина, оскільки прагне брати участь у вихованні своєї дитини. Крім того, не встановлено свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками по відношенню до сина, ним сплачуються аліменти на утримання сина і станом на 01 січня 2018 року заборгованість по аліментах відсутня.

При цьому судом апеляційної інстанції враховано висновок органу опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього сина, що є необхідним виключно в інтересах дитини, оскільки комісія встановила, що ОСОБА_3 має велике бажання приймати участь у житті та вихованні малолітнього сина, надає матеріальну допомогу на його утримання і виховання, цікавиться життям, здоров'ям дитини. Також апеляційним судом враховано, що ОСОБА_3 неодноразово 23 лютого 2015 року, 04 березня 2015 року та 23 березня 2015 року звертався до служби у справах дітей Козятинської міської ради Вінницької області з приводу неналежного утримання та виховання позивачем їх спільного сина та чинення нею перешкод у спілкуванні із дитиною йому та його батькам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, не проявляє любові до сина, не спілкується з ним, що підтверджено наданими нею доказами. Зазначала про те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, якого син називає батьком. Судами не було враховано, що 800 грн аліментів у порівнянні із значними доходами відповідача є недостатніми для належного утримання і розвитку дитини. Вважає, що зазначений висновок комісії з питань захисту прав дитини органу опіки та піклування Козятинської міської ради Вінницької області про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав ґрунтується лише на поясненнях батьків відповідача і прийнятий лише в інтересах відповідача, а не дитини, якому, на її думку, судом не надана належна оцінка та який суперечить інтересам дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано із Козятинського міськрайонного суду Вінницької області зазначену справу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 жовтня 2012 року сторони уклали шлюб, який розірваний рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 22 грудня 2014 року, що набрало законної сили 02 січня 2015 року (а. с. 6).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу батьків проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 (а. с. 9).

Згідно з довідкою Козятинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області) від 15 листопада 2017 року № 12372 заборгованістьОСОБА_3. зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа № 133/3619/14-ц від 19 лютого 2015 року станом на 01 листопада 2017 року становить 14 900 грн (а. с. 10).

Відповідно до довідки Козятинського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 14627 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа № 133/3619/14-ц від 19 лютого 2015 року станом на 01 січня 2018 року відсутня (а. с. 48).

Судами встановлено, що наявна у довідках розбіжність щодо заборгованості зі сплати аліментів пов'язана з тим, що до відділу державної виконавчої служби не надійшли квитанції про поштові перекази відповідачем аліментів на ім'я позивача, але фактично аліменти сплачені. Позивач підтвердила отримання аліментів.

Згідно з постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 листопада 2014 року, що набрала законної сили 09 грудня 2014 року, ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП (а. с. 35).

Відповідно до постанови Козятинського РВ УМВС України від 01 грудня 2014 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 178 КУпАП (а. с. 41).

24 березня 2015 року слідчим слідчого відділу Козятинського РВ УМВС України Василюку Д. В. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 129 та частиною 1 статті 162 КК України (а. с. 43-44).

Згідно з довідкою Козятинського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області від 17 січня 2018 року № 514/219-01-2017 ОСОБА_3 було 27 жовтня 2015 року оголошено у розшук за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 162 КК України (а. с. 45).

Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Козятинської міської ради Вінницької області 24 січня 2018 року дала висновок № 1 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього сина ОСОБА_5, що є необхідним виключно в інтересах дитини, оскільки комісія встановила, що ОСОБА_3 має велике бажання приймати участь у житті та вихованні малолітнього сина, надає матеріальну допомогу на його утримання і виховання, цікавиться життям, здоров'ям дитини (а. с. 102-103).

Звернувшись до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, позивач зазначила, що він не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно зі статтею 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Стаття 150 СК України визначає перелік обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини, якими зокрема є: виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка дитини до самостійного життя та інші.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, за домовленістю між ними, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За правилами статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша). Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

У абзаці 2 пункту 18 зазначеної постанови роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до статті 39 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, експлуатації чи зловживань, катувань чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, покарання чи збройних конфліктів. Таке відновлення і реінтеграція мають здійснюватися в умовах, що забезпечують здоров'я, самоповагу і гідність дитини.

Із зазначених норм матеріального права та роз'яснень слідує, що лише винна поведінка відповідача може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав є результатом свідомої поведінки відповідача та допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послалась на те, що відповідач не виконує належним чином своїх батьківських обов'язків по відношенню до сина, та саме з цих підстав просила позбавити його батьківських прав.

Ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків передбачає систематичне невиконання обов'язку турбуватись про дитину, в чому воно б не виражалося.

Судами встановлено, що з квітня 2015 року відповідач працює та проживає в Республіці Польщі, у зв'язку з чим він не має можливості спілкуватись з сином та належним чином виконувати свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, а спілкується з ним лише через мережу Інтернет (а. с. 49-62).

Також встановлено, що після розірвання шлюбу сторін та окремого проживання із дитиною відповідач з листопада 2014 року по січень 2014 року аліменти на утримання дитини сплачував нерегулярними платежами, а з лютого 2017 року сплачує аліменти щомісячно; заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини станом на 01 січня 2018 року відсутня (а. с. 48).

Із позовом про зміну способу стягнення аліментів позивач звернулась до суду вже після пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав.

Крім того, відповідно до статті 185 СК України позивач має право звернутись до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, має бажання спілкуватися з сином та приймати участь у його вихованні.

За наведених обставин, з урахуванням усіх встановлених обставин та зібраних у справі доказів, яким судами надана належна оцінка, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився й суд апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позову, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов'язки, відповідач категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно його малолітнього сина, оскільки прагне брати участь у вихованні своєї дитини, а судом не встановлено свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками по відношенню до сина.

Доводи скарги про те, що відповідач, отримуючи досить пристойну заробітну плату, не надає будь-якої іншої матеріальної допомоги на утримання дитини, крім аліментів у розмірі 800 грн, що є недостатнім для належного утримання та розвитку дитини в межах фінансових можливостей відповідача, були предметом дослідження, яким надана оцінка про те, що аліменти у зазначеному розмірі відповідач сплачує згідно рішення суду, а докази того, що позивач зверталась до відповідача із проханням надавати більше коштів на утримання сина у матеріалах справи відсутні.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, оскільки не встановлено факту свідомого та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, що може бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача як позбавлення його батьківських прав по відношенню до сина, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 квітня2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович