Ухвала КАС ВП від 20.08.2019 року у справі №816/1216/15-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №816/1216/15-а

адміністративне провадження №К/9901/27358/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року (суддя Сич С. С. ) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року (колегія у складі суддів: Присяжнюк О. В., Курило Л. В., Русанової В. Б. ) у справі № 816/1216/15-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі позивач, Підприємець) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду із позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів та зборів або платником податку своєчасно не нарахованого єдиного внеску, вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та податкового повідомлення-рішення яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що перевіряючими безпідставно не взяті до уваги надані до перевірки акт та подорожні листи, що підтверджують залишок палива у позивача станом на 1 січня 2013 року у кількості 3601,08 л вартістю 29 556,15 грн, натомість визначено залишок палива за відомостями акту перевірки, складеного податковим органом за результатами проведеної попередньої перевірки, згідно якого станом на 31 грудня 2012 року залишок пального у позивача становив 0 л. Також перевіряючий при обрахуванні фактичної суми виплаченої у 2013 році заробітної плати не врахував заробітну плату за грудень 2012 року, яка фактично за даними бухгалтерського обліку виплачена у січні 2013 року, заробітну плату за грудень 2013 року, що виплачена у січні 2014 року, та суму добових, нарахування яких пов'язано з відрядженнями працівників, що призвело до безпідставних донарахувань зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 20 116,64 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги, рішення та податкового повідомлення - рішення діяв на підставі та у спосіб передбачений діючим законодавством.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій зазначає, що не погоджується з висновками судів, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Доводи касаційної скарги повністю повторюють доводи апеляційної скарги.

У запереченні на касаційну скаргу податковий орган наводить доводи, аналогічні викладеним у судових рішеннях, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що посадовою особою податкового органу проведено у період з 11 грудня 2014 року по 24 грудня 2014 року документальну планову виїзну перевірку Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 31 грудня 2014 року № 2982/16-03-17-01-10/ НОМЕР_1.

Висновками перевірки встановлено порушення:

- пункту 138.10.4 (в), пункту 138.10, підпункту 138.8.1, підпункту 138.8.2 пункту138.8, пункту 138.4, пункту 138.1 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи з фізичних осіб за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року у розмірі 9
168 грн;

- пункту 3, пункту 2 статті 7, пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 розділу 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року в розмірі 20 116,64 грн.

Податковим органом на підставі акта перевірки винесені:

- податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2015 року № 0001171701/73/16-03, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 11 460 грн, у тому числі: за основним платежем - 9 168
грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 2 292 грн;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31 грудня 2014 року № Ф-0089101701/6464 з вимогою до позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 20 116,64
грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0001771701/76/16-03 від 22 січня 2015 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1 242,09 грн.

Позивачем оскаржено вказані рішення у адміністративному порядку.

Рішенням ГУ ДФС у Полтавській області від 9 лютого 2015 року № 32/С/16-31-10-04-11 скарга на вимогу про сплату боргу (недоїмки) залишена без задоволення.

Рішенням ГУ ДФС у Полтавській області від 16 лютого 2015 року № 39/С/16-31-10-04-11 скарга на рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску залишена без задоволення.

Рішенням ГУ ДФС у Полтавській області від 17 лютого 2015 року № 40/с/16-31-10-04-11 залишено без змін податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 16 березня 2015 року № 2337/С/99-99-10-01-07-15 вимогу про сплату боргу та рішення за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 31 березня 2015 року № 2904/С/99-99-10-01-07-15 рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та рішення за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 11 березня 2015 року № 2212/С/99-99-10-01-03-14 податкове повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги залишено без змін, а скаргу без задоволення.

При перевірці правильності формування валових витрат за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року встановлено завищення інших витрат за 2013 рік на суму використаного дизельного палива в розмірі 36 893,07 грн.

Перевіркою дослідження руху придбаного та використаного дизельного палива на підставі наданих на перевірку первинних документів встановлено, що

- залишок дизельного палива станом на 1 січня 2013 складає 0,00 грн;

- загальний обсяг придбання дизельного палива за 2013 рік складає 189 378,62 грн без ПДВ;

- залишок дизельного палива станом на 31 грудня 2013 року складає 3 989,72 грн;

- станом на 31 грудня 2013 року рахується дебіторська заборгованість в сумі 17
700 грн за надання послуг підприємству ТОВ "АМА Логістик" згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Для здійснення даних послуг використано дизельного палива на суму 9 199,58 грн.

З урахуванням зазначеного, податковий орган дійшов висновку, що вартість придбаного дизельного палива, яке використано за відповідній звітний період складає 176 189,32 грн (189 378,62-3 989,72-9 199,58).

Платником податку віднесено до складу інших витрат згідно наданої розшифровки суми витрат пального в розмірі 213 082,39 грн, по даним перевірки 176 189,32
грн, розбіжність складає 36 893,07 грн.

Для встановлення залишку дизельного палива станом на 1 січня 2013 року податковим органом використано податкову інформацію, що міститься в акті попередньої перевірки позивача, якою охоплювалися попередні податкові періоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в акті податкового органу від 25 березня 2013 року № 2742/17.3-08/2385018224 "Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року" зафіксовано, що станом на 31 грудня 2012 року залишки товарно-матеріальних цінностей у позивача відсутні (том 2 арк. с. 45).

Податковий орган листом від 21 листопад 2014 року № 10931/С/16-03-17-01-16 у зв'язку з проведенням планової виїзної перевірки звертався до позивача з проханням надати інформацію, зокрема, про наявність на обліку основних засобів та про адреси зберігання товару, надати цивільно-правові угоди (том 2 арк. с. 50).

На вказаний запит позивачем надано відповідь 16 грудня 2014 року, проте, жодних відомостей про наявність основних засобів, у тому числі ємності для зберігання нафтопродуктів, адрес місць зберігання нафтопродуктів, наявність угоди про придбання ємності у листі-відповіді не зазначено (том 2 арк. с. 49).

Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що розписка громадянина ОСОБА_2 про отримання коштів від 15 лютого 2011 року (том 1 арк. с. 223) не є первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", але зазначає, що вказана розписка підтверджує виключно отримання коштів, розписки (чи іншого документу) про отримання ємності суду не надано.

Крім того, Суд зазначає, що про існування вказаної розписки та придбання ємності для нафтопродуктів позивач не зазначає в жодній скарзі в процесі адміністративного оскарження рішень податкового органу.

З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вказана розписка не є належним доказом на підтвердження факту придбання ємності для зберігання нафтопродуктів та відповідно її використання у господарській діяльності.

Суд не погоджується з доводом касаційної скарги, що надані до матеріалів справи фіскальні чеки, видаткові та податкові накладні підтверджують наявність залишків дизельного пального станом на 1 січня 2013 ороку у кількості 3 604,08 літрів вартістю 29 556,15 грн.

Зазначені чеки підтверджують придбання на автозаправочних станціях протягом певного періоду невеликих обсягів пального (том 5 арк. с.165-250) від 20 до 105 літрів. Доказів того, що пальне придбавалось для подальшого зберігання, а не заливалось до бака автомобіля позивачем не надано.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності на зберіганні нафтопродуктів станом на 31 грудня 2012 року (1 січня 2013 року), а саме, журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП, книгу кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо завищення позивачем інших витрат за 2013 рік на загальну суму 36 893,07 грн, чим порушено вимоги підпункту 138.8.1 пункту 138.8, пункту 138.4, пункту 138.1 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

При перевірці встановлено, що позивачем включено у 2013 році до складу витрат витрати в розмірі 70 477,09 грн на оплату праці та нарахування на заробітну плату за видом економічної діяльності згідно з КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, яка включає в себе всі види перевезень вантажним автомобільним транспортом, за здійснення якого позивачем задекларовано отримання доходу в розмірі 350 389,92 грн.

Витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату за видом економічної діяльності згідно з КВЕД 52.29 (Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, яка включає: експедицію вантажів; організацію перевезень залізничним, автомобільним, водним або авіаційним транспортом; організацію групових або індивідуальних відправлень вантажів (у т. ч. вивіз і доставку вантажів, а також компонування партій); видачу й одержування транспортної документації та накладних; діяльність митних брокерів; діяльність суднових брокерів і агентів з фрахтування місць для авіаційних вантажних перевезень; посередництво з фрахту вантажного місця на судні або в літаку; вантажно-розвантажувальні роботи, наприклад, тимчасове пакування задля збереження вантажу під час транзитних перевезень, перепакування, вибірковий контроль та зважування вантажу тощо), за здійснення якого задекларовано отримання доходу в розмірі 1 184 289,44 грн, включено в сумі 22 157,96 грн.

Таким чином, витрати на виплату добових водіям у зв'язку зі здійсненням перевезень включені позивачем до складу витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату за видом економічної діяльності згідно з КВЕД 52.29 (Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що позивачем не надано доказів отримання у 2013 році доходів від реалізації послуг перевезення, на здійснення яких позивачем виплачувалися добові, та визнання яких є необхідною умовою для включення позивачем сум таких витрат до складу витрат у 2013 році.

Витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату за 2013 рік податковим органом розраховано на підставі щомісячних розрахунково-платіжних відомостей, копії яких наявні у матеріалах справи, що підтверджуються відомостями, самостійно зазначеними позивачем у податкових розрахунках форми № 1 ДФ про суми виплаченого доходу відповідно у І, ІІ, ІІІ та ІУ кварталах 2013 року (том 4 арк. с. 118-119) в загальному розмірі 52 292,96 грн та відповідно єдиного соціального внеску (37,66%) в сумі 19 659,63 грн.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач правомірно не визнав витрат по фактично виплаченій у 2013 році суми заробітної плати, не врахував заробітну плату за грудень 2012 року, яка фактично виплачена у січня 2013 року та заробітну плату за грудень 2013 року, яка фактично виплачена у січні 2014 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказані вище доводи позивача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки з урахуванням доводів позивача про період виплат вказаних вище доходів, сума фонду витрат на оплату праці та нарахування на заробітну плату єдиного соціального внеску становить: 71862,59 грн. + 2244,28 грн. (кошти нараховані за 2012 рік, що виплачені у січні 2013 року) - 3232,19 грн. (кошти нараховані за 2013 рік, що виплачені у 2014 році) = 70874,68 грн., тобто витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату складають 70874,68 грн., а отже сума завищення позивачем витрат у 2013 році складатиме 21760,37 грн. (92635,05 - 70874,68 грн. ) та є більшою за встановлену перевіркою суму завищення витрат (20772,46 грн. ).

За таких обставин, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що не врахування відповідачем витрат на оплату праці та нарахувань на заробітну плату за 2012 рік, що виплачені у січні 2013 року, та врахування коштів, нарахованих у 2013 році, але виплачених у 2014 році, жодним чином не порушує прав та інтересів позивача.

Таким чином, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, щодо завищення витрат за 2013 рік на суму 20 772,46 грн.

Внаслідок допущення зазначених вище порушень, що полягають у завищенні витрат за 2013 рік, позивачем занижено суму чистого оподатковуваного доходу на 61 120,08
грн, сума доходу відповідно становить 79 854,69 грн. Проте, позивачем подано звіт про нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування фізичними особами-підприємцями за 2013 рік від 29 січня 2014 року, у якому зазначено суму доходу в розмірі 28 690,06 грн (том 2 арк. с. 74).

З огляду на вищевикладене, у зв'язку з заниженням позивачем суми чистого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7%, Підприємцем занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чим порушено пункт 4 частини 1 статті 4, частини 11 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З урахуванням вищевикладеного, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення - рішення від 21 січня 2015 року № 0001171701/73/16-03 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 31 грудня 2014 року № Ф-0089101701/6464, винесені податковим органом на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та з урахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішень.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Позивач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2015 року у справі № 816/1216/15-а залишити в силі.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду