Ухвала КАС ВП від 08.09.2019 року у справі №208/3390/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 жовтня 2019 року

Київ

справа №208/3390/16-а

адміністративне провадження №К/9901/23192/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді - Шевцової Н. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

за участю секретаря судового засідання - Івашка О. Л.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представника відповідача - Маркіна Т. М.

представника відповідача та третьої особи - Сіренко А. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 208/3390/16-а

за позовом ОСОБА_1 до Кам'янського міського голови Білоусова А. Л., Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди; за участю третьої особи - Кам'янської міської ради

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 грудня 2016 року прийняту у складі головуючого судді - Похвалітої С. М.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Суховарова А. В., суддів Ясеневої Т. І., Головко О. В.

УСТАНОВИЛ:

I. Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська з адміністративним позовом до Кам'янського міського голови Білоусова А. Л. (далі - відповідач-1), Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради (далі - відповідач-2), в якому з урахуванням уточнень просила:

1.1. визнати протиправними дії Кам'янського міського голови Білоусова А. Л. по виданню розпорядження від 30 червня 2016 року №211-р "ос";

1.2. визнати протиправним і скасувати розпорядження Кам'янського міського голови Білоусова А. Л. від 30 червня 2016 року №211-р "ос" про звільнення її з посади начальника Управління культури Дніпродзержинської міської ради з 01 липня 2016 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України;

1.3. поновити її на посаді начальника Управління культури Кам'янської міської ради з 01 липня 2016 року;

1.4. стягнути з Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу;

1.5. стягнути з Кам'янського міського голови Білоусова А. Л. моральну шкоду в сумі 100000 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 15 серпня 2008 року вона працювала на посаді начальника Управління культури міської ради, має 5 категорію та 9 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування. 29 січня 2016 року міською радою було прийнято рішення № 39-04/VII "Про структуру виконавчих органів міської ради VII скликання, загальну численність апарату міської ради та її виконавчих органів", яким за пунтом 6, та підпунктом 6.2 міська рада реорганізувала, з припиненням юридичної особи, управління культури міської ради шляхом приєднання до департаменту з гуманітарних питань міської ради.

2.1. Також позивач зазначає, що 26 квітня 2016 року заступником міського голови їй вручено попередження про наступне вивільнення з займаної посади начальника управління культури міської ради та запропоновано посаду головного спеціаліста відділу культури Департаменту з гуманітарних питань міської ради, яка станом на 26 квітня 2016 року не існувала.

2.2. Окрім цього, 22 червня 2016 року заступник міського голови за 8 днів до звільнення позивача, запропоновано їй тимчасове працевлаштування на посаді головного спеціаліста Відділу фінансового планування комунальних підприємств та тарифного регулювання Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

3. Представники відповідача-1 та відповідача-2 позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позову повністю. Представники відповідача-1 та відповідача-2 у своїх запереченнях на позов посилаються на законність та обгрунотованість виданого наказу.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. ОСОБА_1 з 15 серпня 2008 року працювала на посаді начальника управління культури Дніпродзержинської міської ради.

5.29 січня 2016 року Дніпродзержинською міською радою, з метою вдосконалення, оптимізації структури та скорочення чисельності працівників апарату Дніпродзержинської міської ради та виконавчих органів прийнято рішення № 39-04/УІІ "Про структуру виконавчих органів Дніпродзержинської міської ради VII скликання, загальну чисельність апарату міської ради та виконавчих органів".

6. Рішенням від 30 березня 2016 року № 131-06/VІІ "Про внесення змін до рішення міської ради від 29 січня 2016 року № 39-04/VІІ "Про структуру виконавчих органів Дніпродзержинської міське ради VII скликання загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів" проведена реорганізація з припиненням юридичної особи Управління культури міської ради шляхом приєднанню до Департаменту з гуманітарних питань міської ради. Окрім цього, пунктом 7 З вказаного рішенню правонаступником Управління культутри міської ради визнанно Департамент з гуманітарних питань міської ради.

7. Згідно з пунктом 7 рішення від 30 березня 2016 року № 131-06/VІІ "Про внесення змін до рішення міської ради від 29 січня 2016 року № 39-04/VІІ "Про структуру виконавчих органів Дніпродзержинської міське ради VII скликання, загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів" міська рада прийняла рішення про утворення комісії з припиненням юридичної особи Управління культури міської ради та з часу створення комісії до Департаменту з гуманітарних питань переходять повноваження щодо управління справами Управління культури міської ради.

8. Також пунктом 9 указаного рішення зобов'язано заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради Нестеренка А. Г. узяти під особистий контроль виконання заходів щодо попередження про наступне вивільнення працівників і надання останнім пропозицій про наступне працевлаштування за наявності вакантних посад.

9.26 квітня 2016 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення та запропоновано іншу вакантну посаду головного спеціаліста Департаменту з гуманітарних питань Дніпродзержинської міської ради. Позивач відмовилась від запропонованої посади, про що свідчить її власний підпис. Також позивач наголосила, що претендує на посаду начальника Відділу культури згідно з її кваліфікаційними вимогами.

10.22 червня 2016 року ОСОБА_1 вручено другу пропозицію про працевлаштування на посаду головного спеціаліста Відділу фінансового планування комунальних підприємств та тарифного регулювання Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради (на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Позивач відмовилася від запропонованої посади про що свідчить її власний підпис.

11. Розпорядженням Дніпродзержинського міського голови Білоусова А. Л. від 30 червня 2016 року № 211-р "ос" ОСОБА_1 звільнена з посади начальника Управління культури Дніпродзержинської міської ради з 01 липня 2016 року відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їхнього ухвалення

12. Постановою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із правомірності звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з дотриманням процедури звільнення, а також із забезпеченням трудових гарантій позивача, оскільки відповідач після попередження позивача про наступне вивільнення запропонував їй наявні вакантні посади, а після відмови зайняти одну з наявних посад прийняв спірних наказ про звільнення позивача із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади.

13.1. Крім того, суди дійшли висновку, що звільнення позивача відбулося без порушення частини 9 статті 43 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідно до листа голови Дніпроджержинської міської профспілкового організації від 11 листопада 2016 року № 30, первинна профспілкова організація Управління культури міської ради фактично препинила свою діяльність і була знята з профспілкового обслуговування у міській профспілковій організації працівників державних установ, а тому суд не має можливості отримати згоду профспілкової організації, яка фактично припинила свою діяльність.

ІV. Касаційне оскарження

14. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивачем подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, яку зареєстровано в суді 10 травня 2017 року.

15. У касаційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції постановлено рішення без дотримання норм матеріального права, а саме: статей 43, 492 КЗпП України, а також звертає увагу, що всупереч указаним нормам суди не врахували її тривалий безперервний стаж служби в органах місцевого самоврядування та не вказали на ту обставину, що відповідач не запропонував позивачу усі наявні вакантні посади. Також позивач звертає увагу, що її звільнення відбулося без обов'язкового, на її думку, попереднього погодження із первинною профспілковою організацією.

16. За таких обставин позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

17.13 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано із Заводського районного суду міста Дніпроджержинська справу № 208/3390/16-а.

18. До Вищого адміністративного суду України справа № 208/3390/16-а надійшла 07 червня 2017 року.

19. Також до Вищого адміністративного суду України 07 червня 2017 року та 09 червня 2017 року надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач-1 та відповідач-2 спростовую її доводи та просять суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної та першої інстанції без змін.

20.24 січня 2018 року на виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (набрав чинності 15 грудня 2017 року), касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

21.15 лютого 2018 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючий суддя - Білоус О. В., судді -Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.

22.05 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 547/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В., судді Радишевська О. Р., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

24. За правилами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на момент вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

25. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Згідно з частиною 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Частиною 6 статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

29. Статтею 51 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

30. Згідно з частиною 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

31. Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

32. На підставі частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

33. Частина 1 статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

34. Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених статті 43 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

35. Згідно з положеннями статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

35.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

35.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

36. У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

37. Відповідно до частин 4 та 5 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закону № 280/97-ВР) порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

37.1.Чисельність працівників органів місцевого самоврядування встановлюється відповідною радою у межах загальної чисельності, визначеної типовими штатами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

38. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

39. Частинами першою та третьою статті 24 Закону № 280/97-ВР визначено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням частин 4 та 5 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року.

39.1. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

40. Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

41. Пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова видає розпорядження у межах своїх повноважень.

42. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

43. Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

44. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку №100.

45. За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

46. У пункті 6 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

47. Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Щодо стягнення моральної шкоди

48. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

49. За правилом частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

50. Правові аспекти вирішення питання відшкодування моральної шкоди також висвітлені у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (далі - ППВСУ № 4).

50.1. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

50.2. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

50.3. Згідно з абзацом другим пункту 5 ППВСУ № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

VІ. Позиція Верховного Суду

51. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

52. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 40, частини 2 статті 492 КЗпП України? з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов'язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

53. За приписами частини 2 статті 40, частини 3 статті 492 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник уважається таким, що належно виконав свій обов'язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв'язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.

54. Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

55. Судами попередніх інстанцій установлено, що одночасно із попередженням про вивільнення позивачу було запропоновано дві вакантні посади, а саме: 26 квітня 2016 року запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста Департаменту з гуманітарних питань Дніпродзержинської міської ради та 22 червня 2016 року запропановано посаду головного спеціаліста відділу фінансового планування комунальних підприємств та тарифного регулювання Департаменту економічного розвитку Дніпродзержинської міської ради (на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).

56. Усупереч наведеним законодавчим приписам судами попередніх інстанцій не досліджено питання наявності або відсутності аналогічних посад (які можливо було запропонувати позивачу) у новому штатному розписі Департаменту з гуманітарних питань Дніпродзержинської міської ради станом на дату вручення позивачу повідомлення попередження про майбутнє вивільнення 26 квітня 2016 року. Крім того, не досліджено питання чи було запропоновано позивачу наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

57. Ураховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про те, що прийняття оскаржуваного наказу відбулося в межах та у спосіб визначений законом є передчасним, оскільки зроблений без належного дослідження дотримання відповідачем процедури звільнення позивача у зв'язку із скороченням посади.

58. Відповідно до частин 1 -3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

59. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.

60. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані в справі докази, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

61. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити питання наявності або відсутності аналогічних посад (які можливо було запропонувати позивачу) у новому штатному розписі Департаменту з гуманітарних питань Дніпродзержинської міської ради станом на дату вручення позивачу повідомлення попередження про майбутнє вивільнення 26 квітня 2016 року. Водначас, не досліджено питання чи було запропоновано позивачу наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

57. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 353 КАС України.

VІІ Судові витрати

58. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 грудня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року в справі № 208/3390/16-а скасувати.

3. Адміністративну справу № 208/3390/16-а за позовом ОСОБА_1 до Кам'янського міського голови Білоусова А. Л., Департаменту з гуманітарних питань Кам'янської міської ради про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди; за участю третьої особи - Кам'янської міської ради, направити на новий розгляд до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська.

4. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2019 року

Головуючий суддя: Н. В. Шевцова

Судді: С. А. Уханенко

О. Р. Радишевська