Огляд практики ВС від Ростислава Кравця, що опублікована з 25 по 31 січня 2025 року

Велика палата стабільно продовжує відступати від власних позицій та сталої судової практики. Треба вже припиняти цей експеримент над здоровим глуздом та громадянами України і повертатись до єдиного конституційного Верховного суду України та спеціалізацій по юрисдикціях замість цього вінегрету де судді юрисдикції в якій розглядається спір не погоджується з суддями інших юрисдикцій, що врешті решт підриває правову визначеність та довіру до суду.

В огляд увійшла практика ККС ВС та дайджест ВП ВС, позиція щодо належного відповідача у спорі про визнання укладеним договору, визнання фраудаторним договору передачі майна товариства, низка рішень судів про скасування незаконних штрафів ТЦК та багато іншого.

За цей період, рекомендую звернути увагу на наступні ухвали, постанови й рішення:

Постанова ВП ВС про належного відповідача у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності

Справа № 907/825/22

Досить спірне рішення, яке може мати непередбачувані наслідки не тільки в питаннях укладення чи розірвання договорів, а й в плані захисту інтересів громади. Суд зазначив:

114. Системний аналіз положень статей 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв'язку зі статями 12, 80 ЗК України, а також статей 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.

Постанова ВП ВС після ЄСПЛ щодо відмови у перегляді судових рішень про заборони мирних зібрань

Справа № 2а-16282/12/2670

Відсутність Закону про мирні зібрання фактично позбавляє громадян Україні відстоювати свої основоположні права. Суд зазначив:

5.2.9. Як свідчить зміст рішення ЄСПЛ у справ «Цімейко проти України», порушення Конвенції полягало в обмеженні та втручанні у право людини на мирні зібрання, зокрема 01.11.2012 та 08.11.2012 біля будівлі Національного банку України, що відбулося не на підставі Конституції та законів України, попри гарантованої Конституцією України вимоги щодо цього (статті 39 та 92), а також у тому, що ОСОБА1 не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту, оскільки не міг оскаржити постанову Окружного адміністративного суду від 29.10.2012 у справі № 2а-14844/12/2670, якою було обмежено проведення мирних зібрань.