Нормативно-правове регулювання проведення судово-психіатричної експертизи в Україні

Формування доказів у судовому процесі має вирішальне значення, яке не залежить ні від правової системи, ні від особливостей національного судочинства. Визначення спірного факту, який має значення для вирішення справи, потребує додаткових доказів. Логічно аналізуючи та синтезуючи сукупність доказів, суд повинен правильно оцінити кожний доказ за власним переконанням та на основі всебічного вивчення усіх зібраних матеріалів.

Висновок експерта, як один із доказів, складений із порушенням меж повноважень або меж компетенції судових експертів, може становити певну небезпеку. Це може призвести до того, що суд, діючи сумлінно, використавши результати дослідження експерта, винесе необґрунтоване рішення.

Наслідком неоднозначного нормативно-правового регулювання є ризики при здійсненні правової кваліфікації спірних відносин, відсутність довіри до правосуддя та верховенства права.

Для верховенства права фундаментальним є оцінювання достовірності та правильності висновку експерта під різними кутами зору.

Неоднозначна судова практика щодо використання в процесі судового розгляду спеціальних знань у галузі судової психіатрії і одного із доказів — висновку лікаря — судово-психіатричного експерта породжує багато думок.

Об’єктивність та обґрунтованість формування висновку судово-психіатричного експерта, як одного із джерел доказів, cтає найбільш спірною і дискусійною у судовому процесі.

У практиці адвокатів склалася думка про юридичну невизначеність повноважень при проведенні судово-психіатричної експертизи.

Судово-психіатрична експертиза є унікальним видом експертизи

Психіатричною експертизою встановлюється діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв’язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось.

Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання (психічну хворобу). До психічних захворювань не можна відносити пов’язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності (п.п. 2.1.5 наказу Міністерства охорони здоров’я України «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» від 17.01.95 № 6).

Проведення судово-медичної і судово-психіатричної експертизи призначається особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором або судом у порядку, встановленому законодавством, для вирішення питань, що потребують спеціальних знань у сфері судової медицини або судової психіатрії (ст. 71 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.92 № 2801-XII).