Не ті пам’ятники рушимо, або Щодо посилення ролі «куховарок» в боротьбі з корупційними злочинами

Відповідно до ст. 17 Конституції України, забезпечення державної безпеки покладається на відповідні правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Закон «Про основи національної безпеки України» (ст. 7) визначає, зокрема, що на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є – у сфері державної безпеки: поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності.

З цього випливає, що боротьба з корупцією – це конституційна функція правоохоронних органів держави, яка не може бути делегована ні іншим державним органам, ні, тим більше, окремим фізичним особам.

Останнє пояснюється, зокрема і тим, що діяльність правоохоронних органів контролюється державою у межах прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121 Конституції України), парламентського контролю (ст. 85 Конституції України), контролю Рахункової палати та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст.ст. 98 і 101 Конституції України), контролю Ради національної безпеки і оборони України (ст. 107 Конституції України) тощо.

На відміну від цього діяльність так званих «громадських обвинувачів» не може системно контролюватися державою, оскільки нагляду за окремими фізичними особами в демократичній державі в принципі існувати не може.

Читайте статтю: Чем грозит Украине введение института общественного обвинителя

Закон від 22 травня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами» фактично пропонується механізм, за якого будь-яка фізична особа (член політичної партії, громадський активіст, журналіст чи звичайний пенсіонер) може (у тому числі з мотивів помсти, або з метою усунення політичних конкурентів – службових осіб, зокрема вищих службових осіб держави, а також суддів, прокурорів, слідчих тощо):

1) спровокувати службову особу виголосити слова, які можуть трактуватися як готовність прийняти пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди (див. ст. 368 КК), або підбурити службову особу до того, щоби вона захотіла перевірити на доброчесність іншу службову особу (див. ст. 370 КК);

2) зафіксувати їх слова (дії) заздалегідь замаскованими технічними засобами;

3) подати заяву про вчинення злочину службовою особою;