Дуже часто після чергової «резонансної» ДТП соцмережами розповсюджується обурення: чому такий-сякий водій, який цю ДТП спричинив, не під вартою? Якщо цікавість громадської думки «доживає» до вироку у справі (а це буває нечасто, зазвичай пам’ять в людей коротка, і тоді вже інші новини замістили у свідомості більшості цю справу), і водій відбувся покаранням без реального позбавлення волі, тоді хвиля обурення прокочується знову. Пересічні ніяк не можуть зрозуміти: як так? Та, звісно, вбачають у цьому корупцію (бо у нашій суспільній свідомості автовласник з радянських часів – багатій, який, звісно ж, «купує» усіх, кого може), не знаючи, що таких вироків у подібних справах, насправді, багато, і без усякої корупції…
Але ми зараз трохи про інше. Коли чую таке обурення, що водій, який спричинив ДТП, не отримав максимально можливого терміну ув’язнення, тих, хто хотів би саме такого вироку, хочеться спитати: а якою, ви вважаєте, має бути мета цього? Тримати людину роками у неволі, - щоб що?
Коли «помсти бажають» потерпілі по справі – це окрема тема. Але стороннім-то це навіщо?
Дуже часто можна почути: це, щоб зменшити кількість ДТП на дорогах. І багато людей дійсно думають так: що чим суворіше покарання за ДТП, тим менше буде аварій. Але, на превеликий жаль, це не так. І передбачені законом зараз покарання не працюють, при тому, що далеко не усі винуватці ДТП (а часто винуватці дуже умовні) уникають ув’язнення. Тобто, суворі вироки виносяться, а аварій менше не стає. У чому ж тут справа?
Як відомо, злочин, передбачений ст.286 КК, відноситься до таких, які вчинюються з необережності. Тобто – хоча самі порушення ПДР вчинені умисно (іноді, знов-таки, досить умовно), але наслідків особа не бажала, не допускала, та або не передбачала, або розраховувала відвернути. Й у цьому принципова різниця із умисними злочинами, у тому числі й у впливі покарання на їх кількість.
Як відомо, одним з основних призначень покарання є превенція, тобто – попередження вчинення злочинів. Загальна превенція – попередження вчинення злочинів іншими особами, приватна превенція – попередження вчинення злочинів тією ж самою особою.
Як це працює зі злочинами умисними? По-перше, особу, яка вже довела свою схильність та здатність до вчинення злочинів тримають у ізоляції від суспільства, унеможливлюючи скоєння нею нового злочину протягом певного часу, по-друге, як сама ця особа знає, що буде у разі повторення злочину, так і інші – що буде, якщо вони вчинять подібне. Якщо, звісно, злочин буде розкрито. (А багато злочинців розраховують саме на те, що злочин не буде розкрито.) Але, якщо, скажімо, відсоток розкриття злочинів певної категорії складає 50%, то саме такий відсоток вірогідності для особи понести покарання у разі вчинення злочину. Відсоток досить високий. І, дійсно, багато хто це вважатиме надмірним для себе ризиком, а тому утримається від злочинної поведінки. Тобто, для того, щоб «це працювало» у плані загальної превенції, необхідний досить вірогідний зв’язок між правопорушенням та покаранням. А щоб ефективною була приватна превенція, вона повинна стосуватися осіб, які, дійсно, є небезпечними у разі перебування в оточенні інших членів суспільства.
Чи досягаються такі цілі у випадку злочинів з необережності, взагалі, та ДТП зокрема?
По-перше, сама конструкція злочинів, вчинюваних з необережності, коли дія вчинюється умисно, але наявність складу злочину та, відповідно, покарання, залежить від наслідків, які тягне далеко не кожна така дія… Адже з тисяч, а можливо, десятків тисяч порушень ПДР (як водіями, так і пішоходами, велосипедистами, тощо) до ДТП призводять одиниці. Призведе конкретне порушення до ДТП чи не призведе, залежить від багатьох факторів: дій інших учасників руху, дорожніх умов, погоди, тощо. Оскільки передбачити усе це, та поєднання цих факторів, неможливо, - то залежить, по суті, від випадковості.
Це, до речі, викликає питання щодо того, чи дотримується за таких умов принцип правової визначеності, коли особа, навіть скоюючи порушення, не може передбачити, буде відповідальність за нього адміністративною чи кримінальною, і залежить це від факторів, які знаходяться поза її контролем та волею. Але це – цікаве теоретичне питання. Ми ж зараз про інше: якщо у разі скоєння умисного злочину вірогідність того, що конкретні дії потягнуть відповідне покарання, досить висока, то у випадку, зокрема, порушень ПДР вона є, по суті, мізерною. А за таких умов страх покарання реально на поведінку водіїв не вплине. Так само, як страх бути збитими не впливає на поведінку пішоходів (хоча тут є додаткові фактори), бо, звісно, збивають невеликий відсоток таких порушників, а більшість дістається пункту свого призначення.
Блог