Чому підписаний законопроєкт №12089 – це добре і корисно для суспільства? (про добросовісного набувача)

Чому підписаний законопроєкт №12089 (закон 4292-IX від 12.03.2025) так званий "закон про захист прав добросовісного набувача" - це добре і корисно?

Закон, викликав певні дискусії в суспільному просторі, які отримали новий виток 07.04.25 р. у зв'язку із новиною про підписання цього закону Президентом.

Я маю певний досвід судів з прокуратурою, тому можу оцінювати цей закон з практичного боку.

Передумови.

1. Є така штука як позовна давність, загальна - 3 роки, за певними видами приватизації - 3 місяці. Ціль законодавця тут зрозуміла - підживлення впевненості інвесторів в тому, що їм не доведеться проходити тривалі судові процедури і доказувати, що вони не олені, а заплатили державі грошей, на визначених державою умовах і спокійно отримати актив. А довіра ця була істотно підірвана через те що майже по кожній більш-менш помітній приватизації прокуратурою подаються позови з метою її скасування, хоч місцеве самоврядування проводило приватизацію, хоч Фонд державного майна України.

І тут дуже важливо - зверніть увагу що це далеко не 10 років і положення про позовну давність діють дуже давно.

Таким чином, інвестори могли розраховувати на позовну давність, що якщо до них прийдуть з "пропозицією від якої неможливо відмовитись" через певний час вони матимуть ефективний і простий інструмент захисту.

2. Потім, стараннями прокуратури в 2018 році з'явилась практика, що позови про повернення майна, якщо таке майно (ТУТ ВАЖЛИВО) є земельною ділянкою водного фонду, є насправді негаторними, а не віндикаційними. Докладніше - шо воно таке дивіться мій попередній пост. Головне - 1) це взаємовиключні різновиди вимог 2) за негаторними позовами не застосовується позовна давність. В постанові, яка утворила цю практику була окрема думка, в просторі суддівського розсуду, який без сумнівів існував в тій справі, суд схилився до того, до чого схилився і щодо земель водного фонду юридична логіка тут була. Хоча юридична логіка була б і в протилежному рішенні, але суд вирішив те що вирішив і рішення набрало законної сили, утворивши обов'язкову правову позицію.

І тут би прокуратурі радіти і потрошки використовувати цю практику суто в спорах щодо земель водного фонду. АЛЕ Ж - ні. Вартові державних інтересів почали натягувати цю практику на ВСІ спори щодо оскарження результатів приватизації, бо це ж так зручно - вжух! і позовної давності нема.

Як я і писав вище - позови подавалися без розбору - є позиція чи нема, спробуйте направити запит щодо погоджень найбільш одіозних і відомих позовів Генпрокуратурою (пробачте - ОГП). Таке погодження обов'язкове за внутрішнім порядком прокуратури. Вам або нічого не дадуть, або дадуть щось несуразне.

Я не буду тут спекулювати на тему персональної зацікавленості працівників прокуратури в поданні таких позовів незалежно від підстав, так би мовити – де інтерес прокурора – там і державний інтерес. Деякі учасники таких процесів кажуть, що до них доходила комунікація з певними пропозиціями.