ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2024 року
м. Київ
справа № 813/1956/16
адміністративне провадження № К/9901/38194/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «ЗВЗ»
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року (Суддя: Гулик А.Г.),
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року (Судді: Левицька Н.Г., Обрізко І.М., Сапіга В.П.),
у справі № 813/1956/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВП «ЗВЗ»
до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівської області (правонаступник Головне управління ДПС у Львівській області)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
В червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю ВП «ЗВЗ» (далі - ТОВ ВП «ЗВЗ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівської області (далі - відповідач, Червоноградська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (правонаступник Головне управління ДПС у Львівській області)), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.02.2016 року №0000012200 (т. 1 а.с.3-7).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 2 а.с.13-20,54-59).
Не погодившись з судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої посилався на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій вимог п. 50.2, 50.3 статті 50 Податкового кодексу України, внаслідок передбаченого права платника на подання уточнюючого розрахунку до раніше поданої декларації (за період, що перевірявся), після проведення такої перевірки, наслідком чого є проведення позапланової виїзної перевірки. Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення, яке ґрунтувалось на попередньо поданих розрахунках, до їх уточнення, підлягає скасуванню. Також, в доводах касаційної скарги позивач посилався на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про неможливість встановлення із договору зберігання від 05.09.2014 року № 5/09-14 хто є поклажодавцем та зберігачем, внаслідок не надання судами оцінки актам здачі-приймання робіт (надання послуг), які повністю розкривають цей зміст (ТОВ «ВЗП» - зберігач (виконавець послуг), а ТОВ ВП «ЗВЗ» - замовник (поклажодавець)). Додаткового скаржник звернув увагу на відсутність обґрунтувань, з яких підстав не взяті до уваги первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій позивача із контрагентами ТОВ «ВЗП» та ТОВ «Простір». Крім цього, скаржник зауважив на тому, що посилаючись на вироки Сихівського районного суду м. Львова від 17.06.2015 у справі №464/3740/15-к та Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2015 у справі №162/6935/15-к, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що періоди та конкретні господарські операції, які були предметом дослідження по даній справі, та ті, що слугували підставою для їх постановлення є різними. Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позов (т. 2 а.с. 77-80).
В надісланому на адресу суду відзиві на касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просив відмовити і її задоволенні, а судові рішення залишити без змін.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ ВП «ЗВЗ» (код ЄДРПОУ 37796356) з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.09.2014 p. по 28.02.2015 p., в т.ч. при проведенні взаємовідносин з ПП «Простір» (код ЄДРПОУ 30953943), ТзОВ «ВЗП» (код ЄДРПОУ 36736825) за період з 01.09.2014p. по 28.02.2015p. та по взаємовідносинах з Західним територіальним квартирно-експлуатаційним управлінням (код ЄДРПОУ 24982002) щодо закупівель товарів за державні кошти по договору № 9 від 04.11.2014 p. за період з 01.09.2014p. по 28.02.2015p., за результатами якої складено акт перевірки від 03.07.2015 p. №281/2200/37796356 з висновками про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.6, п.198.8 ст.198, ПК України, в результаті чого завищено задекларовану суму податкового кредиту ПДВ всього в сумі 3 256 811,84 грн (т. 1 а.с. 9-33).
Висновок контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтується на неможливості реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТзОВ «ВЗП» та ПП «Простір» з огляду на відсутність у вказаних контрагентів необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а подані позивачем первинні документи не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому, не можуть підтверджувати реальність господарських відносин з контрагентами. Контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог податкового та іншого законодавства в частині відображення придбання товарно-матеріальних цінностей (вугілля), послуг від ТзОВ «ВЗП» та ПП «Простір». Під час перевірки контролюючим органом враховані обставини, встановлені вироком Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015 р. у справі №464/3740/15-к яким ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (які вчинили фіктивне підприємництво, придбавши ТзОВ «ВЗП» та ПП «Простір»), визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України. Отже позивач отримав податкову вигоду у вигляді права на формування податкового кредиту, сума якого із врахуванням правил відображення господарських операцій у податковому обліку зменшує поточні податкові зобов`язання платника податків, а відтак і суму податку, яку слід сплатити до бюджету (т. 1 а.с. 9-33).
На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012200 від 02.02.2016 p., яким збільшено позивачу грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 885 217,86 грн, з яких 3 256 811,84 грн основний платіж та 1 628 405,92 грн штрафна санкція (т. 1 а.с. 8).
Звертаючись із даним позовом про скасування вищенаведеного податкового повідомлення-рішення, позивач посилався на документальне підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами ПП «Простір» та ТзОВ «ВЗП» у перевіряємий період, додатково наполягаючи на тому, що вирок Сихівського районного суду м.Львова від 17.06.2015 р. у справі №464/3740/15-к був прийнятий пізніше, аніж здійснювалися господарські операції позивачем із цими контрагентами, крім цього зазначив про індивідуальну відповідальність платника, який не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення з боку контрагентів. Додатково позивач посилався на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2015 у справі №162/6935/15-к, яким директора ТОВ ВП «ЗВЗ» ( ОСОБА_4 ) притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 212 КК України, що свідчить про неможливість повторного притягнення позивача до відповідальності шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, які базуються на господарських операціях, за які особа понесла відповідальність.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, в суді першої інстанції до позову позивачем надані додаткові пояснення, в яких наголошено на тому, що з метою самостійного усунення помилки по господарським операціям з сумнівними контрагентами, позивач зменшив податковий кредит з податку на додану вартість, який наданий ТзОВ «ВЗП» та ПП «Простір», шляхом подання (24.06.2016) уточнюючих розрахунків з податкових зобов`язань з податку на додану вартість за жовтень 2014 року (обсяг постачання 321000 грн., сума ПДВ- 64200 грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання 1495800грн., сума ПДВ 299160 грн.), за листопад 2014 року (обсяг постачання 14467259грн., сума ПДВ 2893452 грн.), які прийняті та зареєстровані податковим органом (т. 1 а.с. 88-113).
Сервисы для юристов