ВС указав на особливості визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, зокрема коли діяв мораторій

Суд першої інстанції визнав виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не піддягає виконанню, оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу.

Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення, звернув увагу на те, що на час вчинення виконавчого напису діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, скасувавши зазначені судові рішення, зробив такі правові висновки.

Через неналежне виконання умов укладеного в 2006 році кредитного договору в жовтні 2020 року банк звернувся до позичальника з вимогою про виконання грошових зобов’язань, а в січні 2021 року нотаріус вчинила виконавчий напис, за яким стягнула кредитну заборгованість у безспірному порядку.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем.

У спорі щодо оскарження виконавчого напису нотаріуса суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити, чи справді на момент вчинення такого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Проаналізувавши Єдиний державний реєстр судових рішень, Верховний Суд установив, що в грудні 2012 року районний суд ухвалив рішення, яким стягнув солідарно з позивача в цій справі та двох співвідповідачів на користь банку заборгованість за спірним кредитним договором.

Тобто кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою в жовтні 2020 року про погашення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за час фактичного користування кредитом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється в разі пред’явлення до позичальника вимог згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені.

Звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника всієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов’язання на цей рік, а тому нарахування процентів після відповідної дати є безпідставним, однак згідно з наданим банком нотаріусу розрахунком проценти нараховувалися після 2011 року і нотаріус запропонував звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами в більшому розмірі.

Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і в самому розмірі такої заборгованості.

Також колегія суддів вказала, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 947/10174/21 (провадження № 61-11444св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109132244.

Джерело: Верховний Суд