рішення

іменем україни

22 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Штелик С.П.,

суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,

Парінової І.К., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства закордонних справ України до ОСОБА_3 про стягнення коштів, за касаційними скаргами Міністерства закордонних справ України та представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2012 року Міністерство закордонних справ України (далі - МЗС України) звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у вересні 2011 року інспекційною групою МЗС України було проведено позапланову перевірку діяльності Генерального консульства України у Мілані (далі - ГК України у Мілані) за 2009-2010 роки та дев'ять місяців 2011 року, під час проведення якої виявлено неправильне застосування консульськими посадовими особами ГК України у Мілані тарифів консульського збору при засвідченні вірності підписів двох чи більше заявників на одній заяві чи одній довіреності. Зокрема, консульськими посадовими особами ГК України у Мілані у таких випадках оплата бралася не за кожний підпис заявника, а за документ, і як наслідок, державі нанесено збитки на загальну суму 12 650 євро, у тому числі у результаті дій аташе на посаді віце-консула ГК України у Мілані ОСОБА_3 - 3 792 євро. За результатами позапланової перевірки діяльності ГКУ у Мілані МЗС України видано розпорядження від 31 жовтня 2011 року № 233 «Про результати перевірки діяльності ГК України у Мілані» щодо вжиття заходів для усунення недоліків у роботі ГК України у Мілані та відшкодування нанесених державі збитків. Відповідно до п. 5 розпорядження щодо забезпечення відшкодування недоотриманих ГК України у Мілані консульських надходжень у зв'язку з неправильним вчиненням консульських дій МЗС України було направлено ОСОБА_3 лист про добровільне відшкодування збитків, проте він залишився без відповідного реагування.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 травня 2014 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь МЗС України 971 грн 98 коп. на відшкодування матеріальної шкоди. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати зазначені судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі МЗС України просить скасувати зазначені судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Міністерство закордонних справ України - задоволенню частково з огляду на наступне.

Так, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту укладення з відповідачем договору про повну матеріальну відповідальність.

З огляду за вищезазначене суди дійшли висновку про часткове задоволення позову - стягнення з ОСОБА_3 на користь МЗС України 971 грн 98 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, тобто у розмірі середньомісячної заробітної плати відповідно до вимог ст. 132 КЗпП України.

Проте такі висновки є незаконними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судами встановлено, що наказом МЗС України від 09 липня 2010 року ОСОБА_3 з 20 липня 2010 року призначеного на посаду аташе по посаді віце-консула ГК України у Мілані.

У вересні 2011 року інспекційною групою МЗС України проведено позаплановану перевірку діяльності ГКУ у Мілані за 2009-2010 роки та 9 місяців 2011 року, що підтверджується актом від 11 жовтня 2011 року № 107/1-907-34 дек.

Під час перевірки виявлено неправильне застосування консульськими посадовими особами ГКУ у Мілані тарифів консульського збору при засвідченні вірності підписів двох чи більше заявників на одній заяві чи довіреності.

За результатами вказаної перевірки видано розпорядження від 31 жовтня 2011 року № 233 «Про результати перевірки діяльності ГК України у Мілані» щодо вжиття заходів для усунення недоліків у роботі ГК України у Мілані та відшкодування нанесених державі збитків.

Відповідно до п. 5 зазначеного розпорядження щодо забезпечення відшкодування недоотриманих ГК України у Мілані консульських надходжень у зв'язку з неправильним вчиненням консульських дій МЗС України 27 грудня 2011 року ОСОБА_3 було направлено лист про добровільне відшкодування цих коштів.

Також за результатами проведеної перевірки ГКУ у Мілані від відповідача було отримано пояснення з приводу неправильного застосування тарифів консульського збору, яка визнала неправильність застосування тарифів консульського збору при засвідченні вірності підписів двох або більше заявників на одній заяві чи одній довіреності.

Згідно з п. 2 спільного наказу Міністерства фінансів України та Міністерства закордонних справ України від 31 грудня 2010 року № 1761/334 «Про особливості забезпечення зарахування до державного бюджету коштів, що отримуються закордонними дипломатичними установами України в іноземній валюті, їх використання і відображення в обліку та звітності про виконання державного бюджету», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 січня 2011 року за № 108/18846, кошти, що отримуються за вчинення консульських дій закордонними дипломатичними установами України в іноземній валюті, зараховуються до державного бюджету відповідно до Порядку зарахування до державного бюджету та використання коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України в іноземній валюті, та їх відображення в обліку та звітності про виконання державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України та Міністерства закордонних справ України від 23 грудня 2009 року № 1505/283, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2010 року за № 81/17376 (далі - наказ).

Пунктом 4 наказу передбачено, що МЗС України забезпечує достовірність відомостей (узагальнених за дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном даних та повідомлень у перерахунку на долари США) про кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України, які підлягають зарахуванню до доходів загального та спеціального фондів державного бюджету, правильність складання та своєчасність подання до Державного казначейства України і Міністерства фінансів України розподілів коштів державного бюджету при здійсненні видатків (за відповідними кодами відомчої, програмної та економічної класифікації видатків).

У п. 5 наказу визначено, що МЗС України та Міністерство фінансів України забезпечують зарахування до доходів державного бюджету коштів, що отримуються за вчинення консульських дій за межами України, Державне казначейство України - своєчасне відображення цих коштів в обліку та звітності про виконання державного бюджету відповідно до затверджено цим наказом Порядку.

Відповідно до положень ст. ст. 130, 138 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність вказаних умов.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно зі ст. 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть: працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.

Виходячи з положень ст. 133 КЗпП України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення указаного позову, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи наведені позивачем обставини, які б давали підстави в силу указаної норми, для стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на відшкодування збитків, завданих у зв'язку з неправильним вчиненням консульських дій.

З огляду на вищевикладене колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а касаційна скарга МЗС України - задоволенню частково, судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням згідно зі ст. 341 ЦПК України нового рішення, яким в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу Міністерства закордонних справ України задовольнити частково.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 травня 2014 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Міністерства закордонних справ України до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов

В.М. Коротун

І.К. Парінова

О.В. Ступак