П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя Плюс», ОСОБА_7 про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 4 серпня 2014 року він є власником земельної ділянки площею 1,7841 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 28 грудня 2007 року вказана земельна ділянка раніше належала його матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Між його матір'ю та товариством з обмеженою відповідальністю «Надбужжя Плюс» (далі - ТОВ «Надбужжя Плюс») було укладено договір оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року № 972. Після смерті матері позивачу стало відомо про існування додаткової угоди № 1055 від 28 вересня 2010 року до цього договору, за умовами якої строк дії договору оренди земельної ділянки збільшено з п'яти років <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_778725/ed_2015_02_12/pravo1/T980161.html?pravo=1> до одинадцяти.

Посилаючись на положення частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі», статей 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив визнати недійсною додаткову угоду від 28 вересня 2010 року № 1055 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року № 972 та витребувати вказану земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс», скасувавши державну реєстрацію оренди землі за вказаною додатковою угодою.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним додаткову угоду від 28 вересня 2010 року № 1055 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року № 972; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс» с. Чернятка Бершадського району на користь ОСОБА_6 земельну ділянку № НОМЕР_3, що знаходиться на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_6 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2116/ed_2015_07_15/pravo1/T041618.html?pravo=1>

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 203, 215, 237, 241 ЦК України статті 15 Закону України «Про оренду землі»; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року й 18 березня 2015 року та на постанови Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року, 4 лютого та 22 квітня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 ОСОБА_8 була власницею земельної ділянки площею 1,7841 га, яка розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 9 січня 2008 року між нею та ТОВ «Надбужжя Плюс» було укладено договір оренди землі № 972, за умовами якого остання передала відповідачу в оренду вищевказану земельну ділянку строком на 5 років.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 4 серпня 2014 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 4 серпня 2014 року ОСОБА_6 успадкував вищевказану земельну ділянку після смерті матері ОСОБА_8, яка помер <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>ла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після оформлення права на спадкове майно ОСОБА_6 дізнався про існування додаткової угоди від 28 вересня 2010 року № 1055 до договору оренди земельної ділянки від 9 січня 2008 року № 972, за умовами якої змінено строк дії договору оренди землі з п'яти років до одинадцяти. Крім того, він дізнався, що додаткову угоду підписала не його мати, а її донька - ОСОБА_7, не маючи на те жодних повноважень, оскільки без підписання додаткової угоди їй не віддавали зерно в рахунок орендної плати <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_11_06/pravo1/VS090583.html?pravo=1>.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_6 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні його позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_8 за життя отримувала орендну плату на підставі додаткової угоди, не вимагала повернення земельної ділянки від орендатора, отже, відповідно до статті 241 ЦК України правочин вважається схваленим.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року та 18 березня 2015 року, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що оскаржувані договори є недійсними, оскільки підписані особами, які не мали на те повноважень, а укладення договору родичем від імені орендодавця без довіреності, наданої у встановленому законом порядку, свідчить про недійсність укладеного правочину.

У постановах Верховного Суду України міститься висновок про те, що на підставі статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з частиною третьої цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Як установив суд, додаткову угоду від 28 вересня 2010 року № 1055 до договору оренди землі від 9 січня 2008 року № 972 було підписано від імені власника земельної ділянки (ОСОБА_8.) її донькою - ОСОБА_7, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Суд установив, що власниця земельної ділянки та/або її спадкоємець (позивач) не уповноважували ОСОБА_7 на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а тому наведені в судових рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій висновки про те, що власниця земельної ділянки схвалила додаткову угоду від 28 вересня 2010 року № 1055, оскільки була повідомлена представником про її укладення та отримувала орендну плату за договором оренди після її укладення, є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій положень статті 241 ЦК України.

З огляду на зазначене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

При цьому суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_6, правильно керувався тим, що ОСОБА_7, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, а тому така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень статті 216 ЦК України підлягає поверненню позивачу.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15 січня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. СімоненкоЛ.І. Охрімчук А.Г. Ярема