П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про припинення права власності на частку у спільному майні за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2012 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Позивачка зазначала, що рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 7 червня 2010 року у порядку поділу майна подружжя за кожним з них визнано право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1. Апеляційний суд Львівської області рішенням від 8 грудня 2011 року це рішення суду першої інстанції частково скасував та стягнув з ОСОБА_9 на користь позивачки 227 тис. 227 грн 61 коп., в частині поділу спірної квартири рішення суду залишив без змін.

Посилаючись на те, що реальний виділ частки відповідача у квартирі неможливий, спільне користування нею також неможливе через неприязні стосунки між сторонами, позивачка просила припинити право власності відповідача на 1/2 частину спірної квартири та з урахуванням того, що вказане рішення суду в частині виплати їй відповідачем компенсації у розмірі 227 тис. 227 грн 61 коп. не виконане, просила зарахувати зустрічні однорідні вимоги та зменшити суму цієї заборгованості на розмір вартості частки, право власності на яку припиняється, що становить 131 тис. 500 грн.

Суди розглядали справу неодноразово.

Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 27 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовив.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 3 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року, рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 червня 2014 року скасував, ухвалив нове рішення позовні вимоги ОСОБА_8 задовольнити: припинити право власності ОСОБА_9 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; зарахувати зустрічні вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на суму 131 тис. 500 грн, зменшити на цю суму розмір його компенсації, належної до виплати ОСОБА_8 згідно з рішенням Апеляційного суду Львівської області від 8 грудня 2011 року.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 лютого 2015 року ОСОБА_9 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 червня 2014 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеної вище ухвали касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року, 30 січня 2012 року, 15 травня 2013 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах цієї норми матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого, 28 березня, 11 квітня 2012 року, 23 квітня, 25 червня, 1 жовтня 2014 року, 7 і 21 жовтня 2015 року та постанов Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року, 30 січня 2012 року, 15 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_9 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Червоноградський міський суд Львівської області рішенням від 7 червня 2010 року здійснив поділ майна подружжя; ухвалив виділити у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 вартістю 156 тис. 48 грн кожна.

Згідно з експертним висновком товариства з обмеженою відповідальністю «Західний регіональний консалтинг-центр» від 15 січня 2013 року загальна ринкова вартість спірної квартири становить 263 тис. грн, 1/2 від якої - 131 тис. 500 грн.

Апеляційний суд Львівської області рішенням від 8 грудня 2011 року стягнув з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 227 тис. 227 грн 61 коп. грошової компенсації за різницю в частках, яка склалася в результаті поділу іншого майна, набутого ними у шлюбі, рішення суду першої інстанції в частині поділу квартири залишив без змін.

На виконання цього рішення суд видав виконавчі листи, які перебувають на виконанні у відділі державної виконавчої служби Червоноградського міського управління юстиції Львівської області.

Станом на листопад 2014 року це рішення суду відповідач не виконав, загальна сума заборгованості становило 249 тис. 619 грн 57 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка попередньо не внесла вартість 1/2 частини спірної квартири на депозитний рахунок суду й у судовому засіданні відмовилася вчиняти ці дії, тому не виконала вимоги частини другої статті 365 ЦК України, оскільки сама по собі наявність боргу перед нею у відповідача та її згода зменшити борг на суму, що відповідає вартості частки відповідача у спірній квартирі, не може вважатися виконанням позивачкою вимог цієї норми.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що попереднє невнесення позивачкою вартості частки, право власності на яку припиняється, на депозитний рахунок суду з урахуванням фактичних обставин цієї справи, зокрема наявності непогашених боргових зобов'язань відповідача перед позивачкою, не буде суперечити вимогам частини другої статті 365 ЦК України, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, тобто не порушить вимоги пункту 4 частини першої цієї статті.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд скасував рішення апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до цього суду з тієї підстави, що на порушення вимог статей 212-214 ЦПК України суд не встановив усіх фактичних обставин справи, зокрема щодо власника та мешканців спірної квартири, наявності у відповідачки іншого житла; не з'ясував, чи не завдасть припинення права на частку у квартирі істотної шкоди інтересам відповідачки і чи зможе вона за грошову компенсацію придбати інше житло; не визначився з характером спірних правовідносин.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд скасував рішення апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції, погодившись із висновком цього суду про те, що позбавлення відповідача права на частку у спірній квартирі завдасть йому істотної шкоди, оскільки його частку у цій квартирі не можна вважати незначною, а квартира є його єдиним та постійним місцем проживання.

Отже, наведені судові рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 365 ЦК України у подібних правовідносинах. Порівняння цих рішень з оскаржуваними судовими рішеннями не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого, 28 березня 2012 року, 25 червня, 1 і 7 жовтня 2014 року, 21 жовтня 2015 року, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що для припинення права власності на частку у спільному майні достатньо однієї із чотирьох умов, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, при цьому згідно із частиною другою цієї статті обов'язковою умовою задоволення таких позовних вимог є попереднє внесення особою вартості частки майна на депозитний рахунок суду.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 365 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За нормами статей 69, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому - грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

Положеннями статті 365 ЦК України встановлено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

У справі, яка переглядається, спірна двокімнатна квартира є спільною сумісною власністю колишнього подружжя; належна відповідачу частка не може бути виділена в натурі; між сторонами наявні неприязні стосунки, що унеможливлює спільне володіння та користування квартирою; відповідач є власником 1/4 частини іншої квартири, що свідчить про його забезпеченість іншим житлом.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов'язань перед відповідачем.

У справі, яка переглядається, загальна ринкова вартість спірної квартири згідно з відповідним експертним висновком становила 263 тис. грн; загальна сума заборгованості відповідача перед позивачкою - 249 тис. 619 грн 57 коп.

Ці обставини спростовують необхідність внесення позивачкою суми в розмірі 131 тис. 500 грн на депозит суду (1/2 вартості спірної квартири) для доведення її спроможності виплатити відповідну суму компенсації за припинення права на частку у спільному майні, оскільки наявна непогашена заборгованість перед нею відповідача в розмірі 249 тис. 619 грн 57 коп.

Позивачка в позовній заяві просила зарахувати зустрічні однорідні вимоги та зменшити суму заборгованості відповідача на розмір вартості частки, право власності на яку припиняється, що становить 131 тис. 500 грн.

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, повинні бути: зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань з передачі родових речей, зокрема грошей).

Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог.

Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав; строк виконання таких вимог не настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення.

Ця норма не виключає часткового зарахування, згідно з яким менше за розміром зобов'язання припиняється повністю, а більше - збільшується на суму заліку.

Шляхом зарахування можуть припинятися зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань.

З огляду на зазначене, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири та можливості зарахувати зустрічні однорідні грошові вимоги сторін на суму 131 тис. 500 грн і зменшити на цю суму розмір заборгованості відповідача перед позивачкою.

Крім того, на обґрунтування підстави перегляду судових рішень у цій справі, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року, 30 січня 2012 року, 15 травня 2013 року.

Так, Верховний Суд України постановою від 12 вересня 2011 року, наданою заявником для порівняння, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з тієї підстави, що рішенням Європейського суду з прав людини було встановлено порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: суди за вимогою інших співвласників позбавили позивача права власності на належну йому частину квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена статтею 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди, тому цими судовими рішеннями позивач незаконно позбавлений майна.

У постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про відсутність підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, оскільки заявник такою підставою зазначив неправильне визначення судами дійсної вартості спірного майна й вартості його частки у цьому майні, що фактично зводиться до порушень процесуальних норм права, адже стосується процесуальних дій суду щодо оцінки доказів (стаття 212 цього Кодексу).

У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника і членам його сім'ї, а також у разі попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Отже, правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято ці постанови, наявні різні фактичні обставини.

Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 лютого 2015 року немає.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603 , частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 3 лютого 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема