П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до комунального закладу «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до комунального закладу «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» (далі - КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни») про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_7 зазначав, що наказом начальника КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» від 8 травня 2014 року його було звільнено з посади завідувача хірургічного відділення госпіталю за пунктом 7 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2014 року.

Посилаючись на те, що інших мотивів його звільнення вказаний наказ не містить, а наведені мотиви й фактичні та правові підстави його звільнення не відповідають вимогам законодавства, уточнивши позовні вимоги у процесі розгляду справи, ОСОБА_7 просив визнати незаконним та скасувати вказаний вище наказ про звільнення, поновити його на посаді завідувача хірургічного відділення КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» з 8 травня 2014 року; стягнути з відповідача 34 тис. 509 грн 12 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення до дня набрання рішенням суду законної сили, нараховану йому з 8 травня 2014 року заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної та основної відпустки за 2014 рік у розмірі 167 грн 52 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до комунального закладу «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди зупинено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_7 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року та ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року ОСОБА_7 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 157, частини першої статті 179, пункту 4 частини першої статті 201, пункту 3 частини першої статті 203, статті 210 ЦПК України та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На обґрунтування заяви ОСОБА_7 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2008 року, 12 вересня 2012 року, 3 липня 2013 року, 24 вересня 2014 року, 21 січня, 27 травня та 24 червня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_7 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Згідно з частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року ОСОБА_7 був визнаний винним у скоєнні злочину та засуджений за частиною першою статті 140 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до одного року позбавлення волі.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2014 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року змінено в частині призначення покарання та призначено ОСОБА_7 на підставі частини другої статті 55 КК України додаткове покарання у вигляді позбавлення права займатися діяльністю, пов'язаною з наданням медичних послуг строком на два роки; у решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Наказом начальника КЗ «Обласний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни» від 8 травня 2014 року ОСОБА_7 було звільнено з посади завідувача хірургічного відділення госпіталю за пунктом 7 статті 36 КЗпП України на підставі вироку Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 травня 2014 року.

17 червня 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року провадження у справі за вказаним позовом зупинено на підставі пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу про зупинення провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що розгляд судом у порядку кримінального провадження іншої справи унеможливлює вирішення спору у справі, яка переглядається, оскільки вимоги пов'язані, похідні й вирішення окремо однієї справи може вплинути на результати розгляду іншої справи та завдати шкоди правам та інтересам іншої сторони, і дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:

в ухвалі від 24 червня 2015 року касаційний суд вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що для вирішення цивільної справи за позовом фізичної особи про виділення частки в натурі та припинення права власності преюдиціальними будуть факти, які можна встановити при ухваленні судових рішень в адміністративній справі за позовом фізичної особи про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету міської ради. При цьому суд зазначив, що необхідність провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі, тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи;

в ухвалі від 21 січня 2015 року касаційний суд вважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про необхідність зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, що розглядається в адміністративному порядку, оскільки таке зупинення можливе лише за умови, якщо в іншій справі можуть вирішитися питання щодо підстав, вимог у даній справі чи умов, від якій залежить можливість її розгляду; при цьому суд звернув увагу на вимоги статті 157 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку;

в ухвалі від 27 травня 2015 року касаційний суд зазначив про те, що, зупиняючи провадження у справі через неможливість розглянути її до вирішення іншої справи, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також не зважили на те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи;

в ухвалі від 24 вересня 2014 року суд касаційної інстанції вважав, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони про зупинення провадження у справі з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України підстави, не встановивши обставин справи, та, відмовляючи позивачу у вирішенні спору щодо поділу частини житлового будинку, керувався не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, а наявністю іншого спору, що перешкоджає вирішенню цієї справи;

в ухвалі від 3 липня 2013 року касаційний суд указав на те, що суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі з тієї підстави, що рішення у кримінальній справі може вплинути на результати розгляду цивільної справи, залишив поза увагою, що кримінальну справу порушено щодо фізичної особи, яка не є стороною у цивільній справі та стороною оспорюваного правочину;

в ухвалі від 12 вересня 2012 року міститься висновок про те, що для правильного вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід з'ясувати: як пов'язані справи, які розглядаються господарським судом та судом загальної юрисдикції, зі справою, що є предметом перегляду, та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому слід враховувати, що пов'язаність справ полягає у тому, що рішенням іншого суду, який розглядає справу, встановлено обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи;

в ухвалі від 20 лютого 2008 року касаційний суд зазначив, що, зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції не з'ясував, чи дійсно від наслідків розгляду кримінальної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 157, пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Особлива сумлінність є необхідною при розгляді трудових спорів (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руотоло проти Італії»).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 201 ЦПК України у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, суд зобов'язаний зупинити провадження у цій справі.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

У справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача.

Проте вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв'язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі, оскільки видача наказів, а також визначення підстав, мотивів, обґрунтувань та виду дисциплінарного стягнення відноситься до виключної компетенції власника або уповноваженого ним органу, та відповідно у справі про поновлення на роботі має перевірятись законність обґрунтування відповідного наказу про звільнення особи з роботи.

Крім того, суди залишили поза увагою й ту обставину, що справа, яка відповідно до вимог частини першої статті 157 ЦПК України має бути розглянута судом протягом місяця, перебуває у провадженні суду більше року, розгляд її по суті не розпочинався.

Ураховуючи викладене, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди порушили норми процесуального права, а саме частину першу статті 157, пункт 4 частини першої статті 201 ЦПК України, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а це відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини другої статті 3604 цього Кодексу є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2015 року та ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої

статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема