Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 753/21177/16-ц

провадження № 61-28918св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка»,

представник позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

третя особа - приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу у у складі суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М.,

ВСТАНОВИВ :

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «МЛП-Чайка» (далі - ТОВ «МЛП-Чайка») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватне акціонерне товариство «Українська охоронно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія»), в якому просило стягнути з відповідача шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 41 777,40 грн.

Позов мотивовано тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08 травня 2014 року, з вини відповідача, було пошкоджено транспортний засіб, автомобіль НОМЕР_1, що належить позивачу на праві приватної власності. Вина відповідача встановлена постановою Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року.

Відповідно до акту виконаних робіт від 29 липня 2014 року страхове відшкодування за ремонт автомобіля «Шевроле», номерний знак НОМЕР_2 становила суму 41 777,40 грн.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», згідно договору у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

ТОВ «МЛП-Чайка» звернулось до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» з заявою про виплату страхового відшкодування.

Зазначена вище подія була визнана страховою, вартість страхового відшкодування склала 10 587,35 грн. Однак, на день подачі позивачем позову до суду, ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» не виплатило позивачу зазначену суму страхового відшкодування.

У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суму завданих збитків у розмірі 41 777,40 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року у складі судді Комаревцевої Л. В. позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не було дотримано визначеного законом порядку розрахунку розміру заподіяної шкоди відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «МЛП-Чайка» шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмір 41 777, 40 грн.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що факт заподіяння матеріальної шкоди відповідачем встановлено постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року і не заперечується сторонами. Страхова компанія не виплатила потерпілій особі - позивачу страхового відшкодування, тому останній, користуючись своїм абсолютним правом, як потерпілого, має право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала. Розмір матеріальної шкоди підтверджується калькуляцією від 23 червня 2014 року, актом виконаних робіт від 29 липня 2014 року та платіжним дорученням

від 25 червня 2014 року, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в сили рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо неналежності доказів, наданих позивачем, оскільки жодним документом, наданим позивачем, не підтверджено, які саме ушкодження отримав автомобіль під час ДТП, тому неможливо встановити, які саме роботи з відновлювального ремонту повинні були проводитись, що призводить до неможливості встановлення реального розміру збитків.

Суд першої інстанції не міг самостійно встановити реальний розмір шкоди майну з урахуванням фізичною зносу в зв'язку з тим, що для цього потрібні спеціальні знання та роз'яснив позивачу в судовому засіданні право заявляти клопотання про призначення експертизи, проте позивач даним правом не скористався.

У разі проведення експертизи, експерт встановив би пошкоджені вузли та деталі транспортного засобу та визначив, які саме з них повинні замінюватися, а які ремонтуватися, що також свідчить про необґрунтованість заявлених вимог позивачем, який під час відновлювального ремонту самостійно визначив, які запчастини слід замінити, а які відремонтувати.

Позивач замінив запчастин на суму 31 233,34 грн, проте не відомо, чи всі ці запчастини були пошкоджені у ДТП, оскільки жодного документу, який би вказував на отримані пошкодження, позивачем не надано.

Про необґрунтованість суми заявлених позовних вимог свідчить і те, що страхова компанія після огляду пошкодженого автомобіля та проведення власної оцінки нарахувала потерпілому лише 10 587,35 грн.

Суд апеляційної інстанції на дані обставини уваги не звернув і в своєму рішенні, взагалі, безпідставно дійшов висновку, що суд першої інстанції, залишаючи позовні вимоги без задоволення, виходив з того, що позивачем не дотримано визначеного законом порядку розрахунку розміру заподіяної шкоди відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «МЛП-Чайка» не погодився з доводами відповідача та просив залишити ухвалене апеляційним судом рішення без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.

Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, позивач послався на те, що норми законодавства про страхування не покладають на потерпілого обов'язок доводити розмір збитків виключно шляхом проведення його оцінки відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а згідно з частиною другою статті 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Крім того, частиною другою статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим. Випадок, що є предметом розгляду у даній справі, до таких випадків не відноситься.

Крім того, звіт про оцінку майна є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку.

ТОВ «МЛП-Чайка» на підтвердження розміру шкоди надало належні та допустимі докази, а відповідач, заперечуючи проти цього розміру, не надав доказів на його спростування.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на те, що чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачено, що розмір матеріальної шкоди має підтверджуватись лише висновком експертизи. Позивач надав суду докази щодо розміру шкоди, які не спростовано відповідачем.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом установлено, що 08 травня 2014 року о 12 год. 10 хв., ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Тойота Корола», номерний знак НОМЕР_3, який належить йому на праві власності, та рухаючись по пр. Палладіна - шляхопровід «Біличі» в м. Києві, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції до автомобіля «Шевролет Нива», номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, який рухався попереду, після чого автомобіль «Шевролет Нива» відкинуло на автомобіль НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_5, що призвело до пошкодження транспортних засобів. Своїми діями ОСОБА_3 порушив пункт 13.1 Правил дорожнього руху України.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Тойота Корола», номерний знак НОМЕР_3, було застраховано у страховій компанії

ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», згідно договору у вигляді полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до акту виконаних робіт від 29 липня 2014 року за ремонт автомобіля «Шевролет Нива», номерний знак НОМЕР_2, позивачем сплачено 41 777,40 грн.

На підставі норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач звернувся до ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» за виплатою страхового відшкодування. Страхова компанія повідомила, що нею прийнято рішення щодо виплати страхового відшкодування в сумі 10 58735 грн.

Разом з тим вказаної страхової виплати позивачу не проведено.

Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення завданої, внаслідок ДТП, матеріальної шкоди у повному обсязі з винної у завданні цієї шкоди особи, позивач на підтвердження її розміру надав суду калькуляцію від 23 червня 2014 року, видану ТОВ «Автоцентр на Кільцевій», копію платіжного доручення від 25 червня 2014 року, акт виконаних робіт від 29 липня 2014 року, та гарантійний талон.

Статтею 988 ЦК України установлено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.

За змістом абзацу 2 пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик має право здійснювати виплати без роведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Так, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції не врахував, що сторони не досягли згоди про розмір відшкодування, завданого внаслідок ДТП та при визначенні його розміру керувався наданими позивачем калькуляцією від 23 червня 2014 року, виданої ТОВ «Автоцентр на Кільцевій», копією платіжного доручення від 25 червня 2014 року, актом виконаних робіт від 29 липня 2014 року.

При цьому, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, також наведеного не врахував та виходив з недостатності наданих позивачем доказів на підтвердження завданої йому розміру реальної шкоди.

Частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За загальним правилом та з огляду на положення статті 1192 ЦК України розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Для усунення розбіжностей при визначенні матеріального збитку, суд повинен був у порядку, визначеному процесуальним законом роз'яснити сторонам про необхідність призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи, а також наслідки непризначення відповідної експертизи та положення щодо належності та допустимості доказів.

Фактично судами обох інстанцій допущено однобічність у дослідженні і оцінці доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, не враховано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, під час вирішення даного спору судом першої та апеляційної інстанції не враховано, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанції не врахували, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом. Судове рішення має забезпечувати захист конституційних прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Належне здійснення правосуддя є одним із основоположних елементів права на справедливий суд.

За наведених підстав, рішення судів, як першої, так і апеляційної інстанції, ухвалені у цій справі не можна вважати законними і обґрунтованими.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, то Верховний Суд не має підстав ухвалити власне рішення.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для скасування ухвалених у справі рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська