Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 753/22443/15-ц

провадження № 61-9182св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ПономарьовВолодимир Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Махлай Л. Д. Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ПономарьовВ. Ю., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 18 вересня 2013 року на підставі заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В. Ю. було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за № 1332. Вказаний виконавчий напис було вчинено з пропуском загальної позовної давності, оскільки Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») 20 травня 2010 року направило йому вимогу про дострокове повне погашення кредитної заборгованості, чим змінило строк виконання зобов'язання. Нотаріус не переконався у безспірності вимог банку, а виконавчий напис вчинено щодо іншої суми боргу, ніж та, що вказана у вимозі, яка була надіслана позичальнику. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач отримав вимогу ТОВ «Кредитні ініціативи» про необхідність погашення боргу та застереження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яку не виконав, а нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства вчинив виконавчий напис. Разом з тим постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві Медведєвої О. О. від 14 січня 2016 року оспорюваний виконавчий напис повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують їх.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не перевірено безспірності заборгованості боржника, не з'ясовано, що виконавчим написом з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 244 709 грн 93 коп., яка до його вчинення була вже стягнута рішенням суду, наслідком чого є стягнення з боржника подвійної заборгованості за Кредитним договором. Також судами не враховано наявність заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, що свідчить про існування спору щодо цієї заборгованості, тому вона не може вважатися безспірною. Суди не встановили тієї обставини, що на підставі оспорюваного виконавчого напису з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2013 року, тобто поза межами строку дії кредитного договору та після дострокового стягнення з позивача кредитної заборгованості (включаючи відсотки) на підставі рішення суду. На порушення норм процесуального права суди не перевірили, чи отримував ОСОБА_1 від відповідача вимогу про погашення кредитної заборгованості, а не будь-який інший документ, оскільки рекомендований лист не містив опису вкладення. Також судами попередніх інстанцій при розгляді цього спору не враховано правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 та від 11 березня 2015 року у справі № 141цс14.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 лютого 2018 року справу № 753/22443/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надійшло відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Встановлено, що 02 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2706/1008/71-605 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 156 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних та кінцевим терміном повернення - 02 жовтня 2034 року.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором 02 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2706/1008/71-605-Z-1, за яким позичальник передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубничою О. В. 02 жовтня 2008 року та зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів за № 3189.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим 20 травня 2010 року банк (кредитор) надіслав йому вимогу № 3329 про дострокове виконання зобов'язань, яка була залишена без задоволення.

У зв'язку з невиконанням умов Кредитного договору ПАТ «Сведбанк» у 2012 році звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості. Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за Кредитним договором в сумі 1 938 548 грн 82 коп. та судовий збір в сумі 2 823 грн, всього - 1 941 371 грн 82 коп.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 1077, 1078 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») було укладено договір факторингу, за яким ТОВ «ФК «Вектор Плюс» були передані права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників. Того ж дня між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (іпотекодержатель) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (новий іпотекодержатель) було укладено договір про передачу прав за іпотечним договором, за умовами якого іпотекодержатель передав новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, в тому числі за іпотечним договором від 02 жовтня 2008 року № 2706/1008/71-605-Z-1.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушення зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

15 серпня 2013 року ТОВ «Кредитні ініціативи» направило ОСОБА_1 вимогу про повернення заборгованості за Кредитним договором станом на 01 серпня 2013 року у розмірі 355 850,07 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 155 725 доларів США, заборгованості за відсотками - 90 963,02 доларів США та пені - 109 162,05 доларів США.

18 вересня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ПономарьовимВ. Ю. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1332, згідно з яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_2, що належить на праві власності ОСОБА_1, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна задовольнити вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі: заборгованості за кредитом - 1 244 709 грн 93 коп.; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 727 067 грн 42 коп.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Розглядаючи цей спір, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису справа за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості вже розглянута судом по суті з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили, спору в суді з приводу заборгованості ОСОБА_1 станом на 18 вересня 2013 року не існувало.

Разом з тим суди не звернули уваги на те, що пред'явивши у 2012 році до Дарницького районного суду міста Києва позов до ОСОБА_1, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості, ПАТ «Сведбанк» на власний розсуд змінило умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, з чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги ПАТ «Сведбанк».

Встановлено, що згідно з пунктом 3.1. Кредитного договору позичальник зобов'язується здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок щомісяця через касу банку відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору, якщо інше не передбачено цим договором.

Пунктом 3.9. Кредитного договору визначено, що при порушенні умов цього договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з умовами Кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ПАТ «Сведбанк» використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування процентів та пені за Кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, тому строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Однак ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не звернули на це уваги та не врахували, що виконавчий напис нотаріуса було вчинено на підставі розрахунку кредитної заборгованості, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками за користування кредитом. Вказаний розрахунок було здійсненого ТОВ «Кредитні ініціативи» за період з 28 листопада 2012 року по 01 серпня 2013 року у розмірі 1 971 777 грн 35 коп. з нарахуванням відсотків вже після зміниумов основного зобов'язання щодо строку дії договору. Так, розмір заборгованості за відсотками, зазначений у виконавчому написі нотаріуса (727 067,42 грн), є більшим від розміру цієї заборгованості, стягнутої заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року, яким у повному обсязі задоволено позов ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором (443 886,71 грн).

Наявність заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 вересня 2012 року про дострокове стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за Кредитним договором в сумі 1 938 548 грн 82 коп., яке боржник не виконує належним чином, не є підставою для нарахування відсотків та пені за Кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.

Оскільки в розрахунок заборгованості за Кредитним договором, на підставі якого був вчинений оспорюваний виконавчий напис, всупереч вимогам вищенаведених норм матеріального права було включено нараховані після зміни строку виконання основного зобов'язання відсотки, то така заборгованість не може вважатися безспірною.

Тобто існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.

Тому виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Судами неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки під час розгляду справи в касаційному порядку виявлено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

За правилами статті 141 ЦПК України з відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 803 грн 88 коп.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов Володимир Юрійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 18 вересня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим ВолодимиромЮрійовичем та зареєстрований в реєстрі за № 1332, про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 803 (вісімсот три) гривні 88 копійок судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В.О.Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик