Постанова

Іменем України

11 червня 2018 року

м. Київ

справа № 452/696/17

провадження № 61-28215св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:

КоротунаВ. М. (суддя-доповідач) , Курило В. П., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 травня 2017 року у складі судді Казана І. С. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області

від 13 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про надання дозволу для оформлення проїзних документів дитини для виїзду за кордон, про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за кордон.

Позовна заява мотивована тим, що вона до 2015 року перебувала з ОСОБА_5 у шлюбі, від якого мають двох дочок: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати із ОСОБА_4, перебувають на її утриманні та вихованні. ОСОБА_5 відмовляється надати у передбаченому законодавством України порядку дозвіл на виїзд малолітніх дочок за кордон для відпочинку.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4просила суд надати їй дозвіл для оформлення проїзних документів дитини для виїзду за кордон та дозвіл для тимчасового виїзду за межі України із неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на відпочинок у Туреччину без згоди та супроводу батька ОСОБА_5, на період з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 червня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Надано дозвіл ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка зареєстрована і проживає по АДРЕСА_1 оформити проїзні документи для тимчасового виїзду за межі України неповнолітніх ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Надано дозвіл матері ОСОБА_4 на виїзд із України з дітьми ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, на відпочинок у Туреччину без згоди та супроводу батька

ОСОБА_5, на період з 01 липня 2017 року по 31 липня 2017 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що виїзд дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, за межі України відповідає їх інтересам, є доцільним для розвитку й оздоровлення, має тимчасовий характер, що не порушує прав батька - ОСОБА_5, на спілкування з ними та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дітей.

У липні 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не навела належних допустимих доказів щодо вчинення відповідачем перешкод у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров'я дітей та їх розвитку. Крім того, позивач не зверталась до відповідача з проханням надати згоду на виїзд за кордон.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5є батьками неповнолітніх ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2015 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5розірвано.

Діти проживають разом з матір'ю, окремо від батька.

Встановлено, що відповідач не дає згоди на виїзд дітей за кордон для оздоровлення та відпочинку на морі під час літніх канікул, а термін дії нотаріально посвідченої заяви від 18 лютого 2014 року, яку сторони склали ще під час перебування у шлюбі, про згоду на тимчасові поїздки дітей за межі України у супроводі кожного з них, закінчився.

19 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ТЕЗ ТУР» укладено договір

№ 1170329-1 на туристичне обслуговування, відповідно до умов якого позивачем зроблено замовлення програми туристичного обслуговування на поїздку з дітьми до Туреччини у липні 2017 року, а туроператором прийняте таке замовлення до виконання.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня

1995 року № 57 (далі - Правила), виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску, а також без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, за умови пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг шістнадцятирічного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, встановивши, що надання дозволу на оформлення проїзних документів для тимчасового виїзду дітей за межі України та на разовий виїзд дітей (з 01 липня 2017 року по

31 липня 2017 року) за межі України у супроводі матері ОСОБА_4, без дозволу та супроводу батька ОСОБА_5, повністю узгоджується з вищезазначеними Правилами та відповідає інтересам дітей, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 червня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

В. П.Курило

М. Є.Червинська