ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 917/1212/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021

у справі № 917/1212/21

за позовом Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до:

1) Державної служби геології та надр України;

2) Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України";

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Інвестсервіс";

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал";

5) Приватного нотаріусу Назаренко Катерини Валеріївни;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонду державного майна України;

про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацій права власності та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2021 року Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної служби геології та надр України, Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (ПрАТ "НАК "Надра України"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія "Інвестсервіс" (далі ТОВ "Газова компанія "Інвестсервіс"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" (далі ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал"), Приватного нотаріусу Назаренко Катерини Валеріївни про: визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назаренко Катерини Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32046495 від 26.10.2016, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності за Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54; визнання незаконним та скасування наказу Державної служби геології та надр України від 15.05.2020 № 224 "Про прийняття рішення про вчинення ПрАТ "НАК "Надра України" правочинів щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником" в частині зобов`язання ПрАТ "НАК "Надра України" вчинити правочин щодо відчуження майна Компанії, переданого до її статутного капіталу засновником, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, загальною площею 5 242,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Полтава, вулиця Соборності, будинок 54; визнання недійсним договору купівлі - продажу від 14.08.2020, укладеного між ПрАТ "НАК "Надра України" та ТОВ "Газова компанія "Інвестсервіс" щодо продажу нерухомого майна, а саме: виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м.; витребування у ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" на користь Кабінету Міністрів України нерухомого майна - виробничого корпусу та блоку обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м.; скасування державної реєстрації права приватної власності на виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м., проведену за ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" на підставі рішення державного реєстратора - Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко Марини Юріївни від 09.09.2020 № 53961682, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" на вказане нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101).

Також Заступником керівника Полтавської обласної прокуратури подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову від 04.08.2021 № 15/2-397вих-21, у якій заявник просив: накласти арешт на нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1065479953101); заборонити ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" та іншим особам здійснювати будь - які дії з вищезазначеним нерухомим майном, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо нього.

В обґрунтування вказаної заяви позивач посилався на те, що спірне нерухоме майно відчужено без волевиявлення власника - держави в особі Кабінету Міністрів України, воно підлягає витребуванню у державну власність від останнього набувача - ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал".

Крім того, прокурор зазначав, що з метою запобігання відчуженню чи обтяженню державного майна необхідно відповідно до ст.ст. 136 137 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на це майно та заборонити ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" вчиняти з ним будь-які дії, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини стосовно них та накласти арешт на майно, яке незаконно вибуло з власності держави та підлягає поверненню, оскільки це може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.08.2021 у справі №917/1212/21 (суддя Білоусов С. М.) заяву Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно - виробничий корпус та блок обслуговуючих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Соборності, 54, загальною площею 5 242, 2 кв.м. та заборонено ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" та іншим особам здійснювати будь-які дії з вищезазначеним нерухомим майном, у тому числі укладати договори, вчиняти інші правочини щодо нього.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, місцевий суд дійшов висновку, що спірне майно може бути відчужене ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал", з урахуванням фактичних обставин справи, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів всіх учасників судового процесу, враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі № 917/1212/21 (колегія суддів у складі: Тихий П.В., Геза Т.Д., Терещенко О.І.) ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.08.2021 у справі скасовано, в задоволенні заяви Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Скасовуючи ухвалу господарського суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом в межах наявних у нього повноважень не досліджено наявність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних у розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України доказів щодо вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" дій спрямованих на реалізацію майна чи підготовчих дій до його реалізації, укладення договору купівлі - продажу, тощо. Також апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, що доказів на підтвердження вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" зазначених дій прокурором до заяви про вжиття заходів до забезпечення позову не додано, а відтак висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову є передчасними та не підтвердженими доказами.

Крім того апеляційний господарський суд, надаючи оцінку доводам заявників апеляційних скарг, дійшов висновку про порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а ухвалу господарського суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 2 11 136 137 236 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 658/2197/18 та у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 243/10605/18, від 13.08.2020 у справі № 902/1264/20, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 11.05.2021 у справі № 907/491/17, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 03.02.2021 у справі № Б-50/232-09, від 28.04.2021 у справі № 463/11022/19, від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі №910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.02.2022 (у складі колегії суддів: Могил С.К. головуючий, Міщенко І.С., Случ О.В.) касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури відкрито на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та надано строк на подання відзиву на скаргу до 17.02.2022.

На адресу Суду від ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" 14.02.2022 надійшов відзив, в якому товариство вказує на те, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі № 917/1212/21 ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують вірних висновків апеляційного суду, у зв`язку з чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Також до Суду 16.02.2022 надійшов відзив ПрАТ "НАК "Надра України", в якому товариство заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги, стверджує, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, за наслідком чого ухвалено законну і обґрунтовану постанову з правильним установленням фактичних обставин, що мають значення для справи.

У зв`язку з увільненням судді Міщенка І.С. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку з участю у добровольчому формуванні територіальної громади автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/1212/21 визначено колегію суддів у складі: Могил С.К. головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2022.

Дослідивши доводи, викладені в касаційній скарзі та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заходи забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

З огляду на викладене, для вирішення питання про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.

Оскільки Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).

Обґрунтованим є таке судове рішення, яке ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

У цій частині Суд звертається до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.01.2021 у справі № 902/775/20 від 27.01.2021 у справі № 910/3480/20.

Задовольняючи заяву позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції мав обґрунтувати, в тому числі з посиланням на відповідні обставини та належні докази, що невжиття таких заходів спроможне істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Однак висновки суду першої інстанції та аргументація, наведена ним в ухвалі про забезпечення позову, не відповідає наведеним вище вимогам. Зокрема, судом в межах наявних у нього повноважень не досліджено наявність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних у розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України доказів щодо вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" дій спрямованих на реалізацію майна чи підготовчих дій до його реалізації, укладення договору купівлі - продажу, тощо. Доказів на підтвердження вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" зазначених дій прокурором до заяви про забезпечення позову не додано.

Відтак висновок господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову був передчасним та не підтвердженим доказами, у зв`язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову у даній справі відсутні.

Як свідчить зміст оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції розглядаючи заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, дотримався всіх вищевказаних вимог та дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для вжиття таких заходів.

Крім того, надаючи оцінку доводам скаржника щодо неможливості оскарження ухвали про забезпечення позову з підстав порушення юрисдикції, Судом враховується таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частинами 1, 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Такими превентивними передбаченими законом заходами запобігання правопорушення є, зокрема, заходи забезпечення позову визначені главою 10 розділу І ГПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду, в тому числі додержання правил юрисдикції у господарських судах.

Отже розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду за умови дотримання яких здійснюється її розгляд по суті.

Тобто першочерговою у будь - якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду.

Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Статтею 30 ГПК України встановлено правила виключної підсудності справ.

Згідно із ч. 3 ст. 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Водночас, ч. 5 ст. 30 ГПК України передбачено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

Отже, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у ч. 5 ст. 30 ГПК України, зокрема міністерство, то така справа у будь - якому разі підлягає розгляду місцевим господарським судом юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Суд вказує на те, що у розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом ч. 5 ст. 30 ГПК України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування. Аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 905/1566/17.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, предметом спору в даній справі є вимоги Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Державної служби геології та надр України,; ПрАТ "НАК "Надра України"; ТОВ "Газова компанія "Інвестсервіс", ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал"; Приватного нотаріуса Назаренко Катерини Валеріївни про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацій права власності та наказу, недійсним договору купівлі - продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння

Таким чином, звертаючись до Господарського суду Полтавської області із позовом та із заявою про забезпечення позову прокурором в якості одного з відповідачів визначено Державну службу геології та надр України.

Згідно із п. 1 Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 №1174, Державна служба геології та надр України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

За вказаного, з урахуванням положень ч. 5 ст. 30 ГПК України щодо виключної підсудності справ у спорах, у яких відповідачем є центральний орган виконавчої влади, дана справа є підсудною Господарському суду міста Києва.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 3 ст. 31 ГПК України визначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, всупереч наведеному вище, Господарський суд Полтавської області не передав матеріали позову разом із заявою про забезпечення позову для розгляду за виключною підсудністю, а відкрив провадження у справі та здійснив розгляд вказаної заяви по суті, вживши заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно визначене у позові, що є порушенням правил територіальної юрисдикції щодо виключної підсудності справ у спорах, у яких відповідачем є центральний орган виконавчої влади.

Згідно із ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

За таких обставин розгляд місцевим господарським судом заяви про забезпечення позову з порушенням правил виключної підсудності та залишенням апеляційним судом прийнятого за результатом розгляду заяви судового рішення без змін було б таким, що в цілому нівелює інститут виключної підсудності та ставить під сумнів саму сутність судового розгляду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 916/142/19.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ухвала Господарського суду Полтавської області від 06.08.2021 у справі № 917/1212/21, якою задоволено заяву Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову, прийнята з порушенням правил територіальної юрисдикції (виключної підсудності справ), з чим погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому посилання скаржника на неврахування висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 658/2197/18 та у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 243/10605/18, не приймаються судом, з огляду на наступне.

Постанова суду апеляційної інстанції у справі № 917/1212/21, якою скасовано ухвалу про забезпечення позову та відмовлено у забезпеченні позову мотивована тим, що судом в межах наявних у нього повноважень не досліджено наявність у матеріалах справи належних, допустимих та достовірних у розумінні ст.ст. 76-78 ГПК України доказів щодо вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" дій спрямованих на реалізацію майна чи підготовчих дій до його реалізації, укладення договору купівлі - продажу, тощо. Також апеляційний господарський суд акцентував увагу на тому, що доказів на підтвердження вчинення ТОВ "Інвестиційна Компанія "Комфорт Капітал" зазначених дій прокурором до заяви про вжиття заходів до забезпечення позову не додано, а відтак висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову є передчасними та не підтвердженими доказами. Водночас апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову місцевим господарським судом не було дотримано вимог процесуального закону з порушенням правил територіальної юрисдикції (виключної підсудності справ).

Колегія суддів зауважує, що в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 658/2197/18 та у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 243/10605/18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено можливості оскаржити ухвалу про забезпечення позову з підстав порушення правил юрисдикції. При цьому питання щодо правомірності забезпечення позову у даних справах не розглядалось, на відміну від справи № 917/1212/21.

Отже посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2019 у справі № 658/2197/18 та у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 243/10605/18 є помилковими, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі № 917/1212/21 не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду у даному випадку відсутні.

Крім того, Суд зазначає, що аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні апеляційної інстанції у справі № 917/1212/21, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 13.08.2020 у справі № 902/1264/20, від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 11.10.2019 у справі № 910/4762/19, від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 30.09.2020 у справі № 910/19113/19, від 30.11.2020 у справі № 910/217/20, від 17.12.2020 у справі № 910/11857/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 13.05.2021 у справі № 916/2761/20, від 11.05.2021 у справі № 907/491/17, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 03.02.2021 у справі № Б-50/232-09, від 28.04.2021 у справі № 463/11022/19, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Таким чином, наведені постанови Верховного Суду хоча і були прийняті за матеріально - правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі № 917/1212/21, але за іншої фактично - доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів), тобто зазначені справи і справа № 917/1212/21 є відмінними за істотними правовими ознаками.

Отже, з урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Згідно зі ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною 3 ст. 304 ГПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд вважає, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування немає.

Окрім цього, Суд зазначає, що дана постанова винесена в межах розумних строків з урахуванням введення воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та його продовження Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Керуючись ст.ст. 300 301 304 308 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 у справі № 917/1212/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.