ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

справа №826/5313/16

адміністративне провадження № К/9901/25059/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Хохуляк В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2016 (Суддя: Аблов Є.В.),

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 (Судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В., Кучма А.Ю.),

у справі № 826/5313/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леко Стайл"

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Леко Стайл» (далі - позивач, ТОВ «Леко Стайл») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 березня 2016 року: № 0412615137, № 0402615137, № 0422615137.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № 0402615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 64020,00 грн.; №0412615137 від 23.03.2016 року в частині застосування до ТОВ «Леко Стайл» штрафних санкцій у розмірі 58366,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнані протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0412615137 від 23 березня 2016 року № 0402615137 від 23 березня 2016 року, № 0422615137 від 23 березня 2016 року.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до відсутності господарських операцій з контрагентами ТОВ «Акватек Україна» за перевіряємий період, оскільки надані позивачем на підтвердження виконання умов договору поставки первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні складені та підписані з боку контрагента позивача директором ТОВ «Акватек Україна» Кучеренком Віктором Олеговичем, якого згідно вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 р. № 1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України у виді штрафу у вигляді 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (фіктивне підприємництво). Також посилався на неврахування судом апеляційної інстанції, що ТОВ «Акватек Україна» укладено договір транспортного експедирування від 01.06.2013 року № 010312ВВ з ТОВ «Дана-С», проте згідно додаткового протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 21 квітня 2016 року, ОСОБА_1 зазначено про організацію придбання ТОВ «Акватек Україна» та ТОВ «Дана-С», а вироком Вінницького міського суду вінницької області від 19 вересня 2016 року по справі № 127/9558/16-к ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 с. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 209 Кримінального кодексу України. З врахуванням вказаних обставин скаржник посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції принципу індивідуальної відповідальності платника податків з врахуванням відсутності реального характеру господарських операцій за перевіряємий період з ТОВ «Акватек Україна». До того ж скаржник посилався на правомірність застосування штрафних санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування, з огляду на те, що підставою для визначення суми штрафу у відповідності до статті 120 Податкового кодексу України є саме наявність податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.02.2013 року № 0000021540/5779/10/15-17-4 (яким підтверджується повторність здійснення платником податків дій щодо неподання або несвоєчасного подання податкових декларацій протягом року). При цьому податковий кодекс України не містить норми щодо узгодженості суми штрафу для визначення ознак повторності правопорушення, як і не містять матеріали справи доказів скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі направлення від 26.02.2016 року №109/26-15-13-07-02, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п. 81.1 ст. 81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, постанови заступника начальника першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ГУ Міндоходів у Вінницькій області по матеріалам досудового розслідування, що внесено до ЄДРД за №32014020000000111 від 23.09.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1, 3 ст. 212 КК України, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Леко-Стайл» (код 37639233) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Акватек-Україна» (код 37058590) за період з 01.04.2011 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки №42/26--15-13-07-02/37639233 від 11.03.2016 року з висновками про порушення позивачем:

-пп.14.1.228 п.14.1 ст. 14, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.1 та п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, п.1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 256079 грн за 2013 рік;

-п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 2.5 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 233464 грн., в тому числі в вересні 2013 року на суму 91985 грн, в жовтні 2013 року на суму 86214 грн., в листопаді 2013 року на суму 36326 грн., в лютому 2013 року на суму 18939 грн. завищення від`ємного значення податку на додану вартість у червні 2014 року на суму 40 624 грн (том 1 а.с. 15-40).

Вказаних висновків відповідач дійшов враховуючи відсутність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Акватек Україна» за перевіряємий період, оскільки надані позивачем на підтвердження виконання умов договору поставки первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні складені та підписані з боку контрагента позивача директором ТОВ «Акватек Україна» Кучеренком Віктором Олеговичем, якого згідно вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 р. № 1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) у виді штрафу у вигляді 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

За результатами перевірки 23 березня 2016 року відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення:

-№0422615137, яким ТОВ «Леко Стайл» зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 40624 грн (том 1 а.с. 41);

-№0402615137, яким ТОВ «Леко Стайл» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств у розмірі 384119,00 грн., в т.ч. 256079,00 грн. за основним платежем та 128040,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 42);

-№0412615137, яким ТОВ «Леко Стайл» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 350197,00 грн., в т.ч. за основним платежем 233464,00 грн. та 116733,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (том 1 а.с. 43).

Надаючи оцінку спірним обставинам справи суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Кодексу податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну з зазначеними в ній обов`язковими реквізитами згідно переліку, визначеного цим підпунктом.

Згідно підпункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання робіт/послуг, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з матеріалів справи, 02.09.2013 року між ТОВ «Леко Стайл» (покупець) та ТОВ «Акватек Україна» (постачальник) укладено договір поставки №02/09-13, предметом якого є поставка хімічної сировини. Постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Товар належить постачальникові на правах власності, не закладений, не арештований, не є предметом позову з боку третіх осіб. Відповідно до п.2.1 даного договору ціна одиниці товару визначається в гривнях з урахуванням ПДВ - 20 % і вказується в накладних та інших товаросупроводжувальних документах. Загальна сума договору відповідає сумі всіх поставок, здійснених за період дії цього договору і підтверджених накладними та іншими товаросупроводжувальними документами. Згідно з п. 3.1, 3.4 вказаного договору поставка товару здійснюється партіями. Строк поставки кожної партії - на протязі 3 календарних днів з моменту замовлення покупцем товару, що є в наявності на складі постачальника. Доставка товару покупцеві здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника. При здійсненні поставки товару постачальник передає покупцю наступні документи: видаткова накладна, податкова накладна, рахунок (том 1 а.с. 46-47).

Так, на підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано копії: податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортні накладні, договір оренди об`єкта нерухомості №4/2012 від 01.11.2012 року, договір транспортного експедирування №010312ВВ від 01.06.2013 року (том 1 а.с 49-97).

Також, судом апеляційної інстанції додатково з матеріалів справи встановлено, що в рахунок оплати TOB «Леко Стайл» перераховано кошти згідно платіжних доручень: від 10.10.2013 на суму 63 470,00 грн., від 11.10.2013 на суму 100 000,00 грн., від 24.10.2013 на суму 150 000,00 грн., від 12.12.2013 на суму 59 508,00 грн., від 15.11.2013 на суму 96 000,00 грн., від 19.11.2013 на суму 104 000,00 грн., від 02.12.2013 на суму 35 000,00 грн., від 16.12.2013 на суму 40 000,00 грн., від 24.12.2013 на суму 125 000,00 грн., від 13.01.2014 на суму 33109,00 грн., від 27.01.2014 на суму 200 000,00 грн., від 30.01.2014 на суму 100 000,00 грн., від 04.02.2014 на суму 200 000,00 грн., від 21.02.2014 на суму 311 256,98 грн. Всього на суму 1 617 343,98 грн.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення в частині застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання суд першої інстанції посилався на безпідставність застосування штрафних санкцій враховуючи вчинення позивачем правопорушення вперше. Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині суд першої інстанції посилався на те, що надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість. Дійшовши вказаного висновку суд першої інстанції посилався на відсутність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Акватек Україна» за перевіряємий період, оскільки надані позивачем на підтвердження виконання умов договору поставки первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні складені та підписані з боку контрагента позивача директором ТОВ «Акватек Україна» Кучеренком Віктором Олеговичем, якого згідно вироку Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 р. № 1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) визнано винуватим та призначено йому покарання за ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу у вигляді 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Також суд першої інстанції посилався на те, що статус ТОВ «Акватек Україна» як платника ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не може свідчити про правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість та, як наслідок, про правомірність прийняття оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень. При розгляді даної справи судом першої інстанції враховано правові позиції Верховного Суду України від 05.03.2012 по справі №21-421а11, від 13.01.2009 р. №21-1578во08, від 08.09.2009 р. №21-737во09, а саме: податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності (том 10 а.с. 165-172).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи вищенаведену постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позову дійшов висновку про документальне підтвердження позивачем здійснення господарських операцій з контрагентами за перевіряємий період та керувався принципом індивідуальної відповідальності платника податків. Зокрема, суд апеляційної інстанції не приймав посилання відповідача на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 року №1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) з посиланням на те, що податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік платника податку від інших осіб. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання, оскільки правопорушення вчинене позивачем вперше (том 11 а.с. 32-40).

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 69 цього КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 КАС України).

Як вірно встановлено судами, вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.07.2015 р. № 1-кп/130/174/2015 (130/1593/15-к) директора ТОВ «Акватек Україна» ОСОБА_2 визнано винуватим за ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво).

У постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року № 21-1661а15 викладено висновок про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Отже первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Також Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо наявності вироку відносно посадової особи контрагента платника податків за статтею 205 Кримінального кодексу України, а саме що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Відповідний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду від 12 березня 2021 року у справі №814/1325/17, від 08 квітня 2021 року у справі №826/14873/18, від 26 травня 2022 року у справі № 640/16990/19.

До того ж колегія суддів звертає увагу, що в доводах касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи правильність дій контролюючого органу в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання на підставі статті 123 ПК України посилається на факт повторності визначеного податкового зобов`язання, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням, яким на підставі п. 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосуванні штрафні (фінансові) санкції від 28.02.2013 року № 0000021540/5779/10/15-17-4 за неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій протягом року.

З приводу викладеного суд зазначає, що відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов`язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов`язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.02.2013 року № 0000021540/5779/10/15-17-4, яке за доводами контролюючого органу стало підставою для застосування штрафних санкцій в розмірі 50 відсотків, прийнято контролюючим органом на підставі п. 120.1 статті 120 Податкового кодексу України за неподання або несвоєчасне подання податкових декларацій протягом року, а не за наслідками підтвердженого факту повторності збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток, або грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, тому не може бути свідченням повторності підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених статтею 123 ПК України.

Враховуючи викладене суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання внаслідок відсутності признаку повторності визначення контролюючим органом податкового зобов`язання за п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Крім цього, суд касаційної інстанції звертає увагу, що суд першої інстанції в судовому рішенні посилався на те, що представник відповідача в ході судового розгляду даної справи зазначив, що правопорушення вчинене позивачем вперше, що свідчить про безпідставність застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 50% суми нарахованого податкового зобов`язання.

Отже висновки суду апеляційної інстанції, на відміну від висновків суду першої інстанції, не відповідають правильному змісту правового регулювання вищенаведених норм, а тому у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених статтею 202 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення (05.10.2016 року), для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2016 року у справі № 826/5313/16 скасувати. Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2016 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Судді: І.А. Васильєва В.В. Хохуляк В.П. Юрченко