Юрисдикція розгляду питань щодо встановлення факту щодо загибелі громадянина України під час проходження військової служби, зокрема із захисту Батьківщини (ВС у справі № 201/10689/23)

Дана стаття присвячена доволі чутливому питанню: який суд та у якому порядку повинен розглядати справи щодо встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю людини та військовою агресією російської федерації, а також щодо встановлення фактів проходження громадянами військової служби та захисту Батьківщини за умови їх загибелі до моменту офіційного оформлення та постановки на військовий облік у військовій частині, а відтак – за відсутності будь-яких підтверджуючих документів?

ПЕРЕДМОВА.

У зв’язку із надмірною інтенсивністю бойових дій на початку збройної агресії країни-терориста – російської федерації, тобто наприкінці лютого – початку березня 2022 року, непоодинокими були випадки, коли військові частини не встигали належним чином оформлювати та ставити на військовий облік деяких мобілізованих, які прибували до них із територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, виникали ситуації, коли призвані за мобілізацією люди прибували до військових частин, отримували зброю, майже одразу вступали у бойові зіткнення із окупантами та, нажаль, гинули під час бойових дій, так і не будучи оформленими та поставленими на військовий облік у військових частинах.

У той же час, у зв’язку із оперативною обстановкою на деяких напрямках військові частини і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки були змушені вдаватись до тактичного відступу та в екстреному порядку знищували власну документацію.

Зазначене призвело до того, що у деяких випадках військові частини були позбавлені можливості видати родичам загиблих захисників документи, які б підтверджували факт проходження військової служби та загибелі під час захисту Батьківщини.

За відсутності таких документів родичі загиблих захисників позбавлені можливостей для встановлення їм статусу військовослужбовця, який загинув під час захисту Батьківщини, та отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою КМУ №168 від 28.02.2022.

У такому разі, родичам загиблих захисників не залишається нічого іншого, окрім як звертатись до суду із заявами про встановлення факту, що має юридичне значення.

Фабула судового акту: У серпні 2023 року заявник звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, тобто, в порядку окремого провадження.

В заяві, серед іншого, була зазначена наступна вимога: «встановити факт, що військовослужбовець П.І.Б., загинув у березні 2022 року на території м.Пологи Запорізької області під час проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, під час бойового зіткнення зі збройними силами російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України №*.

РУХ СПРАВИ.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15.09.2023 у справі №201/10689/23 було відмовлено у відкритті провадження у справі.

Зазначене рішення суду першої інстанції було обгрунтоване тим, що на його думку у поданій заяві вбачається спір про право, тому в даному випадку заява не підлягає розгляду в окремому провадженні, а заявнику слід звернутися до належного суду в порядку позовного провадження.

Спір про право суд першої інстанції вбачив на підставі того, що заявниця повідомила про намагання з її боку довести у майбутньому своє право на отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постановою КМУ №168 від 28.02.2022, від держави, в тому числі, в інтересах її малолітньої дитини.

Зі вказаним рішенням суду першої інстанції заявник не погодився у зв’язку з чим була подана апеляційна скарга.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу було задоволено частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року змінено й викладено її в редакції цієї постанови, з виключенням з резолютивної частини рекомендації про звернення до суду за нормами ЦПК України.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, однак не вірно встановив юрисдикційність питання, що порушені заявником у заяві, помилково визначивши належність розгляду таких вимог в порядку ЦПК України шляхом подання позовної заяви. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що саме Міністерство оборони України, як спеціально уповноважений суб`єкт, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати заявник у разі встановлення факту знаходження її чоловіка на військовій службі та статус учасника бойових дій, який загинув, виконуючи обов'язок із захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, – має вирішувати наявність або відсутність статусу військовослужбовця у особи, та, як наслідок, і статусу учасника бойових дій. Проходження громадянами військової служби у лавах ЗСУ є публічно-правовою сферою та спори, пов'язані з проходження військової служби, є публічно-правовими, що належить розглядати шляхом подання адміністративного позову до адміністративного суду, враховуючи, що у даній справі заявник має довести саме проходження її чоловіком військової служби у складі військової частини, що тягне за собою і доведення взяття участі ним у складі цієї частини у бойових діях в Запорізькій області, де він і загинув.

Тобто, змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вимоги заявника не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства взагалі.

Зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції заявник також не погодився у зв’язку з чим була подана касаційна скарга.

Колегія суддів Верховного Суду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погодилась та зазначила наступне.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства – цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У цій справі заявниця звернулася до суду у порядку цивільного судочинства з метою встановлення в окремому провадженні факту, що має юридичне значення, а саме: факту загибелі її чоловіка у березні 2022 року на території м. Пологи Запорізької області під час проходження військової служби і виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, під час бойового зіткнення зі збройними силами російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України; факту неправильності в актовому записі про смерть зазначення місця його смерті та зобов'язання відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про смерть. Метою встановлення у судовому порядку вказаного факту заявлена необхідність у вирішенні питання щодо отримання відповідних соціальних гарантій і виплат у зв`язку зі смертю військовослужбовця, як членом сім`ї загиблого.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), та на які посилався суд апеляційної інстанції, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Заявник зазначала, що звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту обумовлено необхідністю встановлення її чоловіку статусу військовослужбовця, який був мобілізований та загинув під час участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, а також необхідністю врегулювання питання місця загибелі її чоловіка шляхом внесення змін до свідоцтва про смерть, що надасть їй та її малолітній дитині можливість отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінетів Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Вказувала, що з метою отримання документів щодо загибелі чоловіка під час виконання ним обов'язків військової служби у складі ВЧ №* вона зверталась до командування військової частини та до Запорізького обласного ТЦК та СП, які повідомили про неможливість документально підтвердити факт проходження військової служби її чоловіком у зв'язку із знищенням всієї документації внаслідок окупації російськими військами. Іншого позасудового порядку встановлення вказаного факту законодавством не передбачено.

Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

З урахуванням конкретних обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та повинен розглядатися адміністративним судом, оскільки юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

При цьому необхідно приймати до уваги, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Із матеріалів справи не вбачається, що між заявницею та заінтересованими особами існує спір про право, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження.

У зв`язку з допущеними судами обох попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 201/10689/23

провадження № 61-16879 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ;

заінтересовані особи: Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), військова частина НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу під час мобілізації в умовах дії правового режиму воєнного стану на території України, після призову був направлений для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_1 , яка знаходилась в районі населеного пункту АДРЕСА_1.

У зв`язку із надмірною інтенсивністю бойових дій на початку збройної агресії російської федерації наприкінці лютого - початку березня 2022 року, в районі АДРЕСА_1 ВЧ НОМЕР_1 не встигла належним чином оформити багатьох мобілізованих, в тому числі і ОСОБА_3 , а через окупацію АДРЕСА_1 військові частина НОМЕР_1 при тактичному відступі із міста була вимушена в екстреному порядку знищувати власну документацію або ж залишати її без евакуації, що призвело до позбавлення можливості надати інформацію та письмові документи щодо проходження військової служби в лавах ЗСУ ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 , приймаючи участь у захисті Батьківщини, загинув на території АДРЕСА_1 під час бойового зіткнення з військами російської федерації. Обставини та причини його смерті встановлювались Пологівським міжрайонним відділенням з Токмацьким підрозділом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради та за інформацією у лікарському свідоцтві про смерть від 09 березня 2022 року № 73-п смерть ОСОБА_3 настала внаслідок «дій, передбачених законом та воєнних операцій», паталогічний стан, що призвів до смерті - «одиночне, проникаюче, сліпе, кульове поранення голови з ушкодженням головного мозку», обставини, при яких відбулась травма - «ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї». Також зазначено, що труп ОСОБА_3 до Пологівського міжрайонного відділення з Токмацьким підрозділом КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради був одягнутий у військові форму.

Вважала, що ці обставини підтверджують, що ОСОБА_3 загинув під час бойового зіткнення з військами російської федерації, захищаючи Батьківщину як військовослужбовець, враховуючи, що його тіло евакуювали інші мобілізовані військовослужбовці.

Разом з цим, у лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_3 зазначено місце смерті «село Воскресенка Пологівського району Запорізької області», що також відображено у свідоцтві про смерть.

Вказувала, що з метою отримання документів щодо загибелі ОСОБА_3 під час виконання ним обов`язків військової служби у складі ВЧ НОМЕР_1 вона зверталась до командування військової частини та до ІНФОРМАЦІЯ_4 , які надали інформацію про те, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні відомості щодо загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 у зв`язку із знищенням всієї документації внаслідок окупації російськими військами з 03 березня 2022 року АДРЕСА_1, а за списками військової частини НОМЕР_1 , наданими до ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01 липня 2022 року № 660 такий військовослужбовець не значиться, а тому підтвердити факт проходження військової служби ОСОБА_3 у ВЧ НОМЕР_1 її командир не може, ураховуючи також те, що у місці, зазначеному у лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_3 с. Воскресенка Пологівського району Запорізької області ВЧ НОМЕР_1 бойових дій не вела.Проте, із пояснень свідків, які знаходились поряд з ОСОБА_3 в момент його смерті та транспортували тіло загиблого до бюро СМЕ, їй відомо, що чоловік насправді загинув в населеному пункті Пологи Запорізької області у складі військової частини НОМЕР_1 .

Зазначала, що звернення до суду із заявою обумовлено необхідністю отримання довідки, яка стане підставою для надання статусу учасника бойових дій її чоловіку ОСОБА_3 , а також необхідністю врегулювання питання місця загибелі її чоловіка шляхом внесення змін до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , що надасть їй та її малолітній дитині можливість отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінетів Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що військовослужбовець ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 на території АДРЕСА_1 під час проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, під час бойового зіткнення зі збройними силами російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України НОМЕР_1 ; встановити факт неправильності запису в акті цивільного стану - актовому запису № 293 про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , складеному 05 квітня 2022 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а саме: неправильного зазначення місця смерті ОСОБА_3 як «село Воскресенка Пологівського району Запорізької області», замість правильного як «місто Пологи Запорізької області»; зобов`язати Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису № 293 про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , складеного 05 квітня 2022 року, виправивши місце смерті ОСОБА_3 з «село Воскресенка Пологівського району Запорізької області» на «місто Пологи Запорізької області».

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 та рекомендовано заявнику звернутись до належного суду з позовною заявою в порядку позовного провадження згідно норм ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення факту потрібно ОСОБА_1 для отримання відповідних соціальних гарантій та виплат після смерті чоловіка ОСОБА_3 . Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року змінено й викладено її в редакції цієї постанови, з виключенням з резолютивної частини рекомендації про звернення до суду за нормами ЦПК України.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, однак не вірно встановив юрисдикційність питання, що порушені заявником у заяві, помилково визначивши належність розгляду таких вимог в порядку ЦПК України шляхом подання позовної заяви. Судом першої інстанції не взято до уваги те, що саме Міністерство оборони України, як спеціально уповноважений суб`єкт, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту знаходження її чоловіка ОСОБА_3 на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 та учасника бойових дій, який загинув, виконуючи обов`язок захисту Батьківщини від збройної агресії російської федерації, - має вирішувати наявність або відсутність статусу військовослужбовця у ОСОБА_3 , та, як наслідок, і статусу учасника бойових дій у складі ВЧ НОМЕР_1 . Проходження громадянами військової служби у лавах ЗСУ є публічно-правовою та спори, пов`язані з проходження військової служби, є публічно-правовими, що належить розглядати шляхом подання адміністративного позову до адміністративного суду, враховуючи, що у даній справі заявник має довести саме проходження її чоловіком ОСОБА_3 військової служби у складі ВЧ НОМЕР_1 , що тягне за собою і доведення взяття участі ним у складі цієї частини у бойових діях в Запорізькій області, де він і загинув. При цьому також належить доводити належними доказами і місце загибелі ОСОБА_3 , а внесення змін до свідоцтва про смерть можливо лише на підставі судового рішення, яке буде ухвалено в порядку КАС України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 10689/23 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що встановлення юридичного факту, про який просить заявник, пов`язане зі спором про право.

Суди не взяли до уваги, що предметом поданої ОСОБА_1 заяви є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та військовою агресією російської федерації, від встановлення якого залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника в майбутньому, враховуючи, що цей факт є індивідуальним та породжує юридичні наслідки лише для заявника, що узгоджується з висновками Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц. Апеляційний суд також не врахував, що з огляду на положення КАС України встановлення факту, що має юридичне значення, про який попросить заявник, є неможливим у порядку адміністративного судочинства, а підстави для подання позовної заяви до будь-якого суб`єкта владних повноважень у порядку адміністративного судочинства відсутні.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17, справи про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ВЧ НОМЕР_1 , про встановлення факту загибелі її чоловіка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 на території АДРЕСА_1 під час проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, під час бойового зіткнення зі збройними силами російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України НОМЕР_1 ; встановити факт неправильності в актовому записі про смерть ОСОБА_3 зазначення місця його смерті та зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про смерть ОСОБА_3 .

Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила призначення та отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінетів Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за загиблого (померлого) військовослужбовця.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення юридичного факту, про який просить заявник, пов`язане зі спором про право.

Змінюючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи з наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

У цій справі заявниця звернулася до суду у порядку цивільного судочинства з метою встановлення в окремому провадженні факту, що має юридичне значення, а саме: факту загибелі її чоловіка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 на території АДРЕСА_1 під час проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, під час бойового зіткнення зі збройними силами російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України НОМЕР_1 ; факту неправильності в актовому записі про смерть ОСОБА_3 зазначення місця його смерті та зобов`язання відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про смерть ОСОБА_3 . Метою встановлення у судовому порядку вказаного факту заявлена необхідність у вирішенні питання щодо отримання відповідних соціальних гарантій і виплат у зв`язку зі смертю військовослужбовця, як членом сім`ї загиблого.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), та на які посилався суд апеляційної інстанції, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

ОСОБА_1 зазначала, що звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту обумовлено необхідністю встановлення її чоловіку ОСОБА_3 статусу військовослужбовця, який був мобілізований та загинув під час участі у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і стримуванні збройної агресії російської федерації, а також необхідністю врегулювання питання місця загибелі її чоловіка шляхом внесення змін до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , що надасть їй та її малолітній дитині можливість отримання відповідних соціальних гарантій і виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінетів Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Вказувала, що з метою отримання документів щодо загибелі ОСОБА_3 під час виконання ним обов`язків військової служби у складі ВЧ НОМЕР_1 вона зверталась до командування військової частини та до ІНФОРМАЦІЯ_4 , які повідомили про неможливість документально підтвердити факт проходження військової служби ОСОБА_3 у зв`язку із знищенням всієї документації внаслідок окупації російськими військами. Іншого позасудового порядку встановлення вказаного факту законодавством не передбачено.

Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

З урахуванням конкретних обставин цієї справи, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та повинен розглядатися адміністративним судом, оскільки юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 425/2737/17.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

При цьому необхідно приймати до уваги, що під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права (див. постанову Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 (провадження № 61-13311св23)).

Із матеріалів справи не вбачається, що між ОСОБА_1 та заінтересованими особами існує спір про право, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .

Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними судами обох попередніх інстанцій порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі, та з метою недопущення порушення права позивача на доступ до правосуддя Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження у справі).

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа направляється на для продовження розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: І. Ю. Гулейков

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович